Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Цього року Україна відзначає 425 років від дня битви біля урочища Гострий Камінь. Вона стала однією з центральних подій повстання Северина Наливайка, який очолив спротив пригноблювачам українського народу всіх мастей.
Річ Посполита, яка не хотіла воювати з турками, що наступали багатотисячним військом на Угорщину через волинські землі, заборонила козакам проводити окремі військові операції і цим дала поштовх для піднесення визвольного руху в Україні. Розгорілось повстання проти польського уряду, місцевої влади, шляхти. Визвольна війна із Поділля перекинулася на Волинь, Галичину, частково охопивши Київщину і навіть Білорусь.
Лави повсталих під проводом Наливайка ширшали. Невдовзі його військо об’єднувало кілька десятків загонів, що нараховували 12 тисяч повстанців. За підтримки міщан та селян були звільнені від грабунків та утисків Брацлав, Гусятин, Бар, Канів, Черкаси, Слуцьк та інші міста. Польський король Сиґізмунд III Ваза терміново відкликає з Молдови армію на чолі з гетьманом коронним Станіславом Жолкевським, аби та приборкала козацько-селянське повстання в Україні.
У першій половині квітня 1596 року Коронне військо (за згадками, 3220 гусар, 1338 панцирних козаків, 800 осіб найманої піхоти, 1244 вибранців, всього 6602 вояків і не менша кількість озброєних слуг) наздогнало за милю від Білої Церкви поблизу урочища Гострий Камінь козаків, що відступали (кілька тисяч і понад 20 гармат) на чолі з С. Наливайком і М. Шаулою. Козаки рухалися табором у п’ять рядів возів. Жолкевський вагався, чи починати атаку з огляду на організований до бою табір і сильну артилерію козаків. Однак побоюючись, що повстанці під покровом ночі можуть вислизнути і згодом набрати ще більшої сили, польний гетьман перейшов у наступ.
Відбірне польське військо було змушене відступити. Обидві сторони зазнали відчутних втрат. Поляків загинуло понад три сотні, з-поміж них — шістдесят шляхтичів.
Користуючись перевагою у швидкості, поляки оточили український табір, вдарили з усіх боків, намагаючись розірвати вози. Проте козаки зустріли їх щільним смертоносним вогнем, потужно діяла їхня артилерія. Відбірне польське військо було змушене відступити. Обидві сторони зазнали відчутних втрат. Поляків загинуло понад три сотні, з-поміж них — шістдесят шляхтичів. Припинивши переслідування, вони відступили до Білої Церкви. У козаків загинув полковник Сасько Федорович, гарматним ядром гетьману Матвію Шаулі відірвало руку, поранення зазнав і Северин Наливайко. Уночі козацька старшина зібралася на раду і вирішила замість важкопораненого Шаули гетьманом обрати Наливайка. Потім рушили до Дніпра та переправилися через нього поблизу Трипілля.
Попри героїчну відсіч каральному польському війську, український спротив згубив розбрат у його лавах.
Попри героїчну відсіч каральному польському війську, український спротив згубив розбрат у його лавах. Козаки, що гуртувалися навколо Северина Наливайка, Матвія Шаули і полковника Стефана Кремпського прагли боротися за українську волю до кінця, інші — мріяли лише здихатися переслідувачів і… перетнути російський кордон та спробувати щастя в царстві Федора Блаженного. Третя сила — із заможних та обласканих Річчю Посполитою заможних козаків — за спинами патріотів та селян почала перемовини про примирення з Жолкевським. За кілька місяців після відчайдушних спроб вирватися з оточення у Солоницькому урочищі козацькі зверхники, втративши самовладдя, схопили пораненого Северина Наливайка, важкопораненого Матвія Шаулу з відірваною рукою та ще кількох старшин і зв’язаними притягли до поляків. Ганебно віддали побратимів ворогам та… не врятувалися. Станіслав Жолкевський не дотримав слова і продовжив каральну операцію. Козаки прийшли до тями, взялися до зброї, але вже було пізно…
Легенд про смерть козацького отамана чимало, однак незаперечним залишається факт: він до останнього подиху зберігав мужність. Про народного героя Северина Наливайка складали багато пісень та дум.
Северин Наливайко разом з побратимами зазнав тортур та був велелюдно страчений у Варшаві. Сучасник подій поляк Рафал Янчинський засвідчив, що «царя Наливая» спочатку вінчали розпеченим залізним обручем, наче короною, і замість трону глузливо посадили на мідну кобилу, наповнену розжареним вугіллям… Легенд про те, як знущались над козацьким отаманом декілька, однак незаперечним залишається факт: він до останнього подиху зберігав мужність. Про народного героя Северина Наливайка складали багато пісень та дум. Його образ надихнув на поетичні строфи Тараса Шевченка, Кіндратія Рилєєва, Ліну Костенко.
«Маючи у своїх лавах не лише видатних вояків, а й умілих політиків, Запорозька Січ заявляла себе вільною державою».
Дослідник доби козаччини, доктор історичних наук, професор Володимир Голобуцький, автор монографії «Запорозьке козацтво» (1957) зазначав: «Важкий гніт, якого зазнавав український народ, сповнював Северина Наливайка ненавистю до поневолювачів. Сильне враження справило на нього повстання 1591–1593 років. Наливайко був свідком поразки козаків під П’яткою і бачив криваву розправу панів із мирним населенням… Маючи у своїх лавах не лише видатних вояків, а й умілих політиків, Запорозька Січ заявляла себе вільною державою і вступала в рівноправні відносини навіть з такою знаною країною, як Ґабсбурґська імперія».
Постановою Верховної Ради України «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2021 році» битва біля урочища Гострий Камінь віднесена до найважливіших подій у суспільно-політичному житті країни, які відзначаються цього року на загальнодержавному рівні з метою консолідації та формування історичної свідомості Українського народу.
