Історії полонених детально фіксували самі російські історики. «У нас немає військовополонених, є зрадники!» — так колись нібито заявив кривавий Йосип Сталін. Жорстокість радянського…
Вісімнадцятирічного вояка старші друзі назвали «Малиш», і відтоді за ним це псевдо закріпилось. Звісно, що то вже не той юнак, котрий прийшов у підрозділ одразу після навчання у професійному ліцеї. За три роки Дмитро опанував все озброєння гірсько-штурмової роти. Тепер він командує відділенням і бойовою машиною піхоти. Юнак пройшов підготовку в навчальному центрі, і після ротації планує навчатись на курсах лідерства та стати сержантом.
— Я спостерігаю, як зі звичайного юнака Дмитро став вже досвідченим воїном, а тепер ще й гарним молодшим командиром, — ділиться командир роти старший лейтенант Сергій. — Йому все цікаво, все хоче особисто вивчити. Що не зрозуміло — уточнює у більш досвідчених.
У підпорядкуванні Дмитра є вдвічі старші воїни, але вони цінують його за надійність, оптимізм, веселий життєрадісний характер, бажання навчатись і розвиватись. Від хлопця віє впевненим спокоєм та позитивом.
— Дмитро молодий, але надійний, він точно не підведе, добре орієнтується і знаходить вихід у критичній ситуації. Це ми неодноразово спостерігали і тут під Шумами, і в районі Маріуполя, — каже про свого побратима досвідчений гірський піхотинець Сергій, який на війні з перших днів.
Під Маріуполем Дмитро здобув перший бойовий досвід. А тепер на позиціях під Горлівкою зі своїм підрозділом пережив і втрату товаришів.
— Надзвичайно важко, коли гинуть твої друзі — молоді, повні сил і планів на майбутнє. Але ми всі знали, на що йдемо, — говорить Дмитро.
Він виріс на цій страшній війні — вчорашній школяр, а нині вже досвідчений гірський піхотинець, веселий і життєрадісний, позитивний і цілеспрямований, дорослий не по роках! Дмитро обрав шлях професійного захисника своєї країни і йде ним.
