Батальйон воює технологіями — працює із сучасними БПЛА та вдосконалює їх, щоб нищити ворога з мінімальними ризиками. У черговому матеріалі циклу «Бригада…
На одній з позицій піхотинців нас зустрів молодий військовий.
— Іван, — відрекомендувався він і повів на своє господарство. Хлопцеві всього 23 роки й він уже п’ять років на війні.
Юнак родом з Луганщини, виріс у селі поруч з Сєвєродонецьком. Після дев’ятого класу вступив на навчання до педагогічного коледжу Лисичанська та мріяв навчати дітей фізкультури. Щодня по дорозі на навчання Іван проходив повз блокпост батальйону «Луганськ-1», там він познайомився та подружився з добровольцями. Практично весь свій вільний час юнак проводив з ними — допомагав облаштовувати блокпост, вів розмови про історію та сьогодення країни, її майбутнє. Саме спілкуючись з добровольцями, він однозначно вирішив, що теж має захищати свою рідну Луганщину.
І щойно хлопцеві виповнилось вісімнадцять — він подався до військкомату. А далі — навчальний центр «Десна», де вчорашнього студента досвідчені інструктори навчали воювати та виживати на війні. Після цього Івана направили в окрему механізовану бригаду на Харківщину. І відтоді вже п’ять років хлопець у піхоті.
Разом з бригадою Іван пройшов ротації в Красногорівці, на шахті «Бутівка», Авдіївській промзоні, а тепер зі своїм підрозділом займає бойові позиції на рідній Луганщині.
…Опівночі в липні сімнадцятого ворог почав крити позиції піхотинців з мінометів, потім долучилась ствольна артилерія й танки. Добре навчені воїни зайняли місця в укриттях, і від того шаленого вогню практично ніхто не постраждав. А під ранок, близько четвертої, під акомпанемент обстрілів ворог декількома групами впритул наблизився до двох опорників піхотинців. Зав’язався вже ближній бій, в хід пішла стрілецька зброя. Значно переважаючі сили ворога зайшли на позиції одного з опорників, піхотинці чинили шалений опір. Диверсійна група була вибита завдяки розгортанню підкріплень і залишила на позиціях трьох вбитих, тіло четвертого — свого командира — вони забрали із собою. У тому бою зазнав втрат і підрозділ Івана.
Та перша ротація в районі Красногорівки, мабуть, була для воїна найважчою. Там цей звичайний, привітний, молодий хлопець з Луганщини — вчорашній студент з добрими очима отримав своє перше бойове хрещення і вперше втратив побратимів. А далі вже була Авдіївка — шахта «Бутівка» і промзона…
Згодом Іван пройшов декілька курсів навчання та підготовки. І нині головний сержант разом зі своїм взводом займає та утримує позиції на рідній Луганщині, командує ВОПом і вправляється на рівні з офіцерами. Серед його підлеглих є зовсім молоді хлопці, а є досвідчені піхотинці з бойовим досвідом старші за віком.
— Іван справжній представник сержантського складу — відповідальний, надійний, досвідчений, ініціативний, — каже його командир роти.
Також військові постійно допомагають місцевим — діляться продуктами, підвозять дрова та воду.
— Люди тут живуть в основному похилого віку, ми їх підтримуємо як можемо — це наш обов’язок, — розмірковує воїн.
Після виходу в ППД сержант планує знову їхати до навчального центру на чергові курси підвищувати свій рівень.
— Планів грандіозних не будую, поки йде війна — я тут зі своїми хлопцями, а далі — по ситуації, — на прощання говорить хлопець.
Аби не війна — Іван довчився б, пішов би до школи навчати діток фізкультури, покохав би гарну дівчину і завів сім’ю!
І колись все так і буде, у цього щирого і веселого хлопця з рудою бородою, яку він, я певен, завів для того, щоб виглядати трішки старшим!
