Країна-агресорка тривалий час намагалася насаджувати нам свою культуру та мову… Навесні 2022 року у відомого українського музиканта, телеведучого та військовослужбовця Миколая Сєрги народилася…
Чорний пояс гуру рукопашного бою — генерал південнокорейської армії Чой Хонг Хі — вручив «Корейцю» на одному зі своїх навчальних семінарів. На теренах колишнього Радянського Союзу й понині немає тхеквондиста рівня нашого героя, колишнього громадянина СРСР й Узбекистану. На п’яти чемпіонатах світу він посідав високі призові місця, двічі — змагаючись за Україну. За Україну ж провоював понад два роки на Донбасі, діставши дві важкі контузії та інфаркт.
Осінь 2014-го. Луганський напрямок. Добровольчий батальйон «Айдар». Полонений виявився вороженьком запеклим. «Ведмідь» з напарником узяли цього «язика» у вилазці до секрету бойовиків. Інших у блискавичній рукопашній знищили. А його, ще сонного, сповили по руках і ногах та швиденько доправили на базу.
«Сепарок», яким чином тільки айдарівці його не «кололи» на розвідувальну інформацію, — ані пари з вуст. Ще й губу презирливо копилив — мовляв, бачив я ці ваші копійчані трюки. Зрештою у напарника «Ведмедя» луснув терпець і він спересердя кинув побратимові: «Корейця» треба кликати! Славко цю гниду розговорить без варіантів!»
«Кореєць», «розколовши» полоненого бойовика на цінну інформацію, коротким ударом послав його у глибокий нокаут. Отетерілим розвідникам пояснив: «За те, що своїх здав. Бо тепер їм гаплик».
«Кореєць» дійсно розколов бранця за лічені хвилини. Бо знав чимало способів психічного впливу на супротивника, без чого не став би майстром бою на татамі. «Язик» защебетав, мов соловейко, навіть накреслив на папері докладні схеми позицій свого численного підрозділу.
Славко ж, дочекавшись, поки той закінчить, запитав у нього лагідно: «Все намалював?». Побачивши ствердний кивок чолов’яги… коротким ударом послав «сепарка» у глибокий нокаут. Отетерілі розвідники аж руками розвели: «Славко! За що? Він же все сказав!». Зазвичай неемоційний «Кореєць» відповів з непередаваною міною огиди: «За те, що своїх здав. Самі бачите, його дані вбивчі. Тепер цілій роті сепарів гаплик».
Наступного тижня «Айдар» розгромив ту роту на голову, взявши численні трофеї. А «Корець» здобув для себе новенький АКМ з оптичним прицілом, з яким потім провоював ще рік.
2015 рік. Київ. Відпустка тільки-но розпочалася, й Славко перебував у пречудовому гуморі. Надворі сяяло сонце. Захотілось погуляти столицею, попити кави на Майдані, зустрітись із друзями й побратимами.
Дійшовши до найближчої станції метро, «Кореєць» зненацька завмер: за крок від нього торгувала телефонними картками жінка-мрія з його снів. Він стояв стовпом, доки чарівна кияночка не почала на нього кидати трохи пустотливі погляди. Їй було кумедно: стоїть собі мовчки азіат у літах і просто не зводить з неї по-дитячому захопленого погляду.
Олена Лініченко на ту мить не змогла б і уявити, що вона, невдовзі закохана, носитиме під серцем шосту дитину в ту днину 52-річного азіата. Не спромоглася б і здогадатися, що всупереч добрій-ніжній усмішці він один здатен покласти в жорсткому поєдинку одразу чотирьох титулованих майстрів рукопашного бою. Недарма ж Славко отримав чорний пояс особисто від творця тхеквондо генерала південнокорейської армії Чой Хонг Хі!
Це вже на фронті, у 24-му окремому штурмовому мотопіхотному батальйоні «Айдар», вона наслухалась історій про диверсійні рейди Слави. Олена полинула туди за коханим, уклавши з військом контракт, та провоювала рік у бойових порядках батальйону санінструктором.
…Тоді ж, побіля метро, вона від якогось внутрішнього поштовху сховала картки й сама запросила сором’язливого «Корейця» у кав’ярню. За кавою засипала його запитаннями: «Ти хто за національністю?.. Кореєць?! В Узбекистані мешкав? А в Україну яким вітром занесло?.. Й на війну пішов без громадянства України?». Славко відповідав як на духу, вже зрозумівши: кохання з першого погляду — це не якісь байки.
Під час знайомства майбутня кохана україночка «Корейця» не спромоглася б і здогадатися, що всупереч добрій-ніжній усмішці він один здатен покласти в жорсткому поєдинку одразу чотирьох титулованих майстрів рукопашного бою.
…Батьків Слави депортували за Сталіна з радянського Далекого Сходу як потенційних «пособників імперіалістичної Японії». Не за злочин — просто за вузький розріз очей. Вивезли в сільський район Узбекистану під Ташкентом, де Дьо (справжнє ім’я Слави) народився. Ще хлопчиськом він зайнявся боксом, потім карате, зрештою знайшовши себе у тхеквондо.
Строкову «Кореєць» відслужив розвідником у батальйоні спецпризначення у Прибалтиці. А в Україну приїхав у 1995-му до сестри на Херсонщину. Коли ж побував на Закарпатті й на Чорному морі, мовив собі твердо: «Я житиму тут!».
Як на фронт потрапив? На Донбасі тільки-но розпочалися бої, а старші Славині син і дочка якраз отримали паспорти громадян України. Біснуватий Жириновський безперервно віщував з телеекранів, буцімто вже завтра «руський» солдат дійде до самого Києва. Тому він сказав дітям: «Цим шайтанам я вас не віддам. Не хочу, щоб вас знову тримали за «чурок»! На руках з документів мав тільки посвідку на проживання у країні, у військкомат з тим не підеш. Тож подався у тоді добровольчий «Айдар».
2015 рік. Луганський напрямок. Бої та розвідувальні, диверсійні виходи вже почали зливатись у Славиній пам’яті в суцільну стрічку. Він командував взводом швидкого реагування. Легких днів узагалі не було, але групи його підлеглих поверталися із завдань без втрат. Тому з тих бойових буднів запам’ятовувалося тільки найяскравіше.
Приміром, як два дні пролежав у відкритому степу під скаженими обстрілами, коли батальйон чотири дні брав Металіст. Або як наодинці взяв у полон двох кадирівців. Перед тим «Айдар» виміняв у зграї «джигітів» на їхніх полонених чотирьох своїх побратимів. Так от, всіх наших хлопців повернули без відрізаних нелюдами вух. «Кореєць» ледве захистив чужаків від своїх хлопців на базі. Побратим Ваха мало зі штанів не вискакував, благаючи віддати нелюдей йому, щоб «поговорити».
«Айдар» виміняв у зграї «джигітів» на їхніх полонених чотирьох своїх побратимів. Всіх наших хлопців повернули без відрізаних нелюдами вух.
Та й полонив він чеченців ще у тих обставинах! «Кореєць» вкотре з групою розвідника полював на «синів гір», потемки прокравшись аж у Луганськ. У побратима «Стріли», який побачив, як на базі кадирівців і донських казачків безтурботно розгулюють бородачі, аж очі заблищали. «Кореєць», братику! Ну, давай вдаримо по них із гранатометів та й ходу!»
«Кореєць» пригнув йому голову рукою: «Я старий вовк, вивернусь і річкою піду, удавшись колодою. А вас ця зграя миттю накриє з усіх стволів. Тих, хто виживе, спіймає та переріже, як скотинку. Не пори гарячки. Я і «Ведмідь» у перші бої з одними ножами ходили. Як гадаєш, чому ми досі живі?.. Через те, що ми спочатку думаємо…»
Слава принципово не брав із собою у глибинні диверсійно-розвідувальні виходи необстріляний молодняк, або тих, хто був єдиним сином у родині. Так чинили й інші «дідугани» батальйону.
Слава принципово не брав із собою у глибинні виходи необстріляний молодняк, або тих, хто був єдиним сином у родині. Так чинили й інші «дідугани» батальйону. Наприклад, друзяка «Сангар», підполковник з Таджикистану, та ще з десяток «афганців». Чоловіки мали неоціненний бойовий досвід кількох війн, яким щедро ділились. Знали, це правильно, якщо не хочеш зайвих жертв і прагнеш прямо дивитись в очі солдатським матусям.
«Кореєць» дочекався сутінків, торкнув розвідника долонею. «А тепер наш час. Рушили, з Богом!» На базу група повернулася без втрат…
Наші дні. Київ. Розмовляємо зі Славком. «Знаєш, я після війни вже не можу тренувати дітей: психіка не та, — журиться «Кореєць». — Хоча раніше набирав навчальні групи до кількасот пацанів. Тепер от тільки тренерів консультую».
І сам він майже не тренується, бо переніс два інфаркти. Перший — коли на своєму п’ятому за рахунком чемпіонаті світу з тхеквондо виборов для України «бронзу». Секунданти його винесли на руках з татамі. Другий — на фронті. Там же перед тим дістав дві важкі контузії.
Одне його тішить: доця Діана стала чемпіонкою України з тхеквондо…
