Історії полонених детально фіксували самі російські історики. «У нас немає військовополонених, є зрадники!» — так колись нібито заявив кривавий Йосип Сталін. Жорстокість радянського…
Він просто спокійно сидить. За хвилину почне свою історію, яка не відпускатиме мою увагу до її завершення. У розмові з «Монголом» помічаю важливу деталь — військовий досвід чоловіка спонукав його до глибоких філософських роздумів. Без перебільшення — метафізичних. Він неодноразово переконувався, що думки про хороше в найзапеклішому бою здатні врятувати життя. А його сенс варто шукати у своїй корисності суспільству й наступним поколінням.
Сергій Песчальніков — ветеран АТО, а нині громадський діяч. Його перший бій та поранення були під Дебальцевим. На український Схід захисник вирушив не вагаючись, бо поняття «Українська Нація» та «Українська Держава» для іванофранківця мають ключове значення.
На моє запитання: а чому ви «Монгол», чоловік усміхається і пригадує Майдан. На відміну від інших сотень, які мешкали у той час в наметах, друзі Сергія привезли і поставили на Хрещатику юрту. У люті морози 2014-го — то була знахідка! Тоді в столиці цілодобово палали шини. Тож, коли Сергій примруживши від густого чорного диму очі, весь у кіптяві, зайшов до юрти, друзі гуртом вигукнули — «О, монгол!».
Так гуртом і вирушили боронити Україну. Пройшли комісію у військкоматі Броварів та навчання в «Десні». Пошикував новостворений добровольчий батальйон «Київська Русь» командир Володимир Ємченко. Він і пояснив, які завдання стоять перед захисниками. Навчання тривало місяць. Фактично за тиждень Сергій вивчив техніку. Зі слів чоловіка, у нього була найкраща машина на фронті. Її на спецзамовлення зробили волонтери й розмалювали так, як він хотів, бо ж їхали хлопці майже з «голими руками». Цією БРДМ досі користуються військові однієї з бригад гірської піхоти.
— Ми всі чітко розуміли, куди йдемо і які вміння можемо застосувати. Я став-механіком водієм. Тягав гармату «Рапіру», возив хлопців. У жовтні 2014-го нас поставили на танко-небезпечний напрямок під Дебальцеве, у Новогригорівці, — говорить співрозмовник.
Згодом дістав перше поранення — наїхав на міну, був контужений. Ногу залляли йодом, і Сергій, попри сильний біль, ще чотири доби тиснув нею на педаль своєї бронемашини. Розумів, якщо його заберуть у госпіталь, побратими залишаться без техніки. «А як там без неї?!» — крутилось тоді в його голові. Пораненого відвезли до шпиталю, коли його бригада зайшла в Ізюм. За три місяці лікування побував у п’яти госпіталях, утім фронтових лікарів називає профі й каже, що коли порівнювати з машиною — то це «Bosch сервіс».
Тільки-но одужав — знову поїхав на Схід. Цього разу став кулеметником в окремій гірсько-штурмовій бригаді. Згодом зазнав ще одного поранення, і зрештою вирішив повернутись додому.
— Ми зробили свою роботу. Тобто реально відкинули сили противника, захистили Дебальцеве. Після цього почалось «добрий ранок — добрий вечір» — перекидка снарядів. Тож, пройшовши ротацію вирішили бути корисними тут — на мирному терені, але раптом погіршиться ситуація на фронті, одразу повернемось. У нас є домовленість з екіпажем упродовж доби бути біля свого танка, — розповідає доброволець.
Пліч-о-пліч із Сергієм воювали переважно чоловіки 40–60 років. Його покоління пострадянського простору вважало особистим обов’язком захистити українську молодь від повторення сценарію їхнього життя. Зберегти незалежність України ціною власного. Загалом на передовій Сергій Песчальніков провів три роки. І повернувся «відшліфованим», як каже герой.
— От, хто такий військовий, який реально воював у холод, у снігу, у спеку, в болоті, тобто, як кажуть, у нелюдських умовах? Це людина, яка отримала колосальний стресовий гарт організму, що здатен самовилікуватись. Практично захворіти дуже важко. Окрім того, це ще й формує жорсткий геном. Українки навіть їхали спеціально на фронт, щоб потім козаків родити. А коли йдуть тяжкі бої, за секунди пролітають моменти «шліфовки». Ти розумієш, як потрібно поводитися, як зберегтися, що ти поганого жінці, що поганого дитині сказав, все це формує характер, — розповідає ветеран АТО.
Говорить, що адаптуватися до мирного життя було складно, вийшло не одразу. Війна гартує тіло, але виснажує душу. Зі слів Сергія, коли військовий повертається додому, опиняється ніби у відмежованому від суспільства колі. Його відкритістю і щирістю, які він звик проявляти у спілкуванні з побратимами, часто користуються. Намагаються зазіхнути на земельну ділянку, гроші, піддати сумніву доречність рішення йти захищати рідний дім та країну.
Знайти себе після війни Сергію допомогло сильне бажання та розмови із землячкою-психологинею. Вона довгий час проживала в Берліні, де вивчала психологію, і мала щиру зацікавленість допомогти йому здолати постравматичний синдром. Співпраця вийшла плідною: чоловік досі спілкується з фахівчинею, а вона завершує роботу над книгою, у якій описала свій досвід.
— Моя знайома психолог отримала в руки той інструмент, з яким тепер може йти в будь-яку армію і займатися дієвою реабілітацією або ж написати дисертацію, — зазначає Сергій Песчальніков.
Весь секрет, на його думку, полягає в увазі жінки до деталей й індивідуальному підході. Адже у військових трапляються моменти, коли просте рішення — нагнутися зав’язати шнурок чи розстібнути блискавку — може завести їх у глухий кут. Тому фахівцю важливо пояснити, на яких речах не слід зациклюватись та приділяти надто багато уваги.
Сил боротися додала і донечка. Софійці було 9 років, коли тато повернувся з війни. Дівчинка помітила: щось у їхніх взаєминах змінилося, й одразу почала шукати контакт із батьком: «А пам’ятаєш, як ми з тобою гасали на машині? А пам’ятаєш, як мене за ногу крутив?». Ось це, як каже чоловік, і повертає до життя.
Нині Сергій Песчальніков активно займається земельними питаннями й розвитком сільського господарства в Україні.
— Ми створили «Асамблею Аграрних Палат України» — громадську організацію. Наші представники увійшли до складу моніторингового комітету геокадастру майже в кожній області. Там підписали Меморандум з головами регіональних спілок про наведення ладу в земельних питаннях — надання статусним бійцям, а не «лівим», ділянок, законного розподілу земельних ресурсів. Нині разом з Міністерством аграрної політики обираємо форми фінансування сільськогосподарської галузі, щоб кредитування було від 3% до 5%. Це має сприяти розвитку сільського господарства, малого й середнього бізнесу, і, насамперед, допоможе розв’язати деякі проблеми ветеранів АТО/ОСС. А також стане реабілітацією для них, бо якщо людина знає, що в неї є майбутнє — нікуди не поїде. Солдат їде (на заробітки. — Ред.) тільки тоді, коли вдома «голод» та безвихідь, — пояснює чоловік.
Він розповідає про низку ініціатив, над якими активно працює їхня громадська спілка: ЦНАПи — установи, що займатимуться питаннями сільського господарства в розрізі села. Представник ветеранів АТО/ООС контролюватиме дотримання законних дій щодо земельного питання в селі, районі, області й Україні. А ще — запуск програми «безпечне село», пілотний проєкт уже запустили в Княжичах (Броварський р-н, Київська обл. — Ред.). А ініціатива «Теплиця» може забезпечити ветерана роботою та грошима. Для цього він має обґрунтувати бізнес-план, на реалізацію якого хоче отримати фінансування. Прогалини у знаннях можна заповнити в межах самої програми, а після завершення отримати диплом.
— За такого підходу нам цікаво фінансувати ідею, бо людина видасть ту продукцію, яку пред’явимо на ринку. Це вже зациклений процес. Просто прийти і сказати: «чуєш, я — ветеран, дай мені гроші» — не вийде, бо так створюється проблемна економіка. Хочеш заробляти — навчайся або поділися знаннями, і тоді отримуй кошти. Слід змінювати філософію життя на селі, яка повинно мати економічний сенс, кожен квадратний метр землі (а це — 2 відра вирощеної моркви!) давав корисну дію і фінансовий ресурс для розвитку територіальної громади, — наголошує Сергій Песчальніков.
— Моя місія ще не завершена, — резюмує ветеран АТО і показує екран свого гаджета. На картинці цитата: «…Не потрібно боятись складних форм і завдань. Давайте пробудимо Дух нації. Коли Дух побачить своє призначення й попрямує до нього наперекір реальності, тоді в душі спалахне велика ціль у кожного, і ми вирішимо накреслені завдання. Запалимо дух кожного — творити, працювати й матеріалізувати мету. Об’єднані ідеями душі нації консолідуються в єдину силу, що є незламною: «Сильна Нація — Сильна Держава». І цей вислів належить саме Сергію Песчальнікову.
Фото Сергія Песчальнікова
Сьогодні Збройні Сили України реалізували правильний удар по окупанту в Джанкої, по аеродрому.
Президент США Джо Байден запевнив, що негайно підпише законопроєкти спікера Палати представників США Майка Джонсона про допомогу Україні, Ізраїлю та Тайваню після його схвалення Конгресом.
Ухвалений у першому читанні законопроєкт про залучення засуджених до захисту України в лавах ЗСУ передбачає обов’язкову згоду не лише самих засуджених, а й командирів частин, де будуть створені такі окремі спеціальні підрозділи.
Командувач Сухопутних військ Збройних Сил України генерал-лейтенант Олександр Павлюк показав ефективну роботу підрозділів Сухопутних військ.
Командувач Військово-Морських Сил ЗС України віцеадмірал Олексій Неїжпапа зустрівся із заступником генсека з морських і водних справ Міністерства клімату Естонії Каупо Ленеранда, під час якої обговорив посилення технічних можливостей ВМС ЗСУ.
Спікер Палати представників Майк Джонсон опублікував текст ініціативи фінансування допомоги Україні, який можуть схвалити вже цієї суботи, 20 квітня.
Захищаємо світ
Історії полонених детально фіксували самі російські історики. «У нас немає військовополонених, є зрадники!» — так колись нібито заявив кривавий Йосип Сталін. Жорстокість радянського…