До ініціативи наразі долучилися понад 100 військових частин Сил оборони України, які вже знищили понад 17 000 розвідувальних та ударних…
Росіяни цинічно піднімають ставки в переговорах щодо Донбасу, розуміючи, що для України важливе життя кожної людини. Хочуть, щоб офіційний Київ злякався й пішов на поступки. Мета Кремля – зробити крок до знищення України як держави, однак агресор не зважиться на повномасштабне вторгнення, як це було у 2014 році.
Чому – в інтерв’ю ОBOZREVATEL розповів віцепрем’єр-міністр та міністр з питань тимчасово окупованих територій України Олексій Резніков.
– Леонід Кравчук переконує: домовитися з Росією неможливо доти, доки Україна не піде на всі її умови щодо Донбасу. Що думаєте про це?
– Дійсно, питання про припинення війни між Україною та Росією, яка відбувається на території Донбасу, – це питання волі двох сторін. Оскільки війна розв’язана Росією, яку вона почала з окупації Криму та продовжила збройною агресією та частковою окупацією Донеччини та Луганщини, то другий (ключ до миру. – Ред.) лежить у Кремлі.
Хоча ще після «нормандського саміту» в Парижі (пройшов у грудні 2019 року. – Ред.) у нас була позитивна динаміка. Наприклад, проговорили про нові етапи взаємного звільнення утримуваних осіб за формулою «всіх на всіх» і відразу ж у грудні, а потім у квітні, у нас був обмін. Домовилися про розмінування 19 нових ділянок, відведення сил та засобів, спорудження і одночасне відкриття двох КПВВ. Залишилось тільки Тристоронній контактній групі зафіксувати факт «так, домовились» і почати розміновувати.
На початку літа домовились, що 10 листопада будуть відкриті два КПВВ на Луганщині. В України були сумніви та недовіра до Росії і її окупаційного режиму, однак ми збудували в Щасті з нуля режимну і сервісну зони. З нашого боку все працює, зокрема й державні сервіси, проте під різними гаслами й дурницями з того боку все блокується. У Золотому КПВВ взагалі споруджено ще кілька років тому.
Так ось, позитивна динаміка в перемовинах із Росією була до липня. Останнє, що було доброго – ми домовилися про додаткові заходи щодо дотримання режиму тиші і дійсно рівень ескалації і вогневого контакту значно зменшився. Ми перестали втрачати людські життя. З того моменту пройшло більш ніж 200 днів, але останнім часом знову спостерігаємо збільшення рівня ескалації, точкові постріли, дистанційні мінування, знову гинуть наші люди. Почало страждати навіть цивільне населення.
– Ну це вже точно не позитивна динаміка.
– Так я про це і говорю. Запрошені з ОРДЛО з російськими паспортами – маріонетки РФ – разом із представниками РФ почали блокувати перемовини ще з липня, коли прозвучала постанова ВР про призначення місцевих виборів. Бачте, вона їм не сподобалася. На їхню думку, в такий спосіб Верховна Рада нібито вийшла з Мінських угод. Але чомусь у них не викликала обурення така ж сама постанова у 2015 році, де було сказано, що вибори відбуваються тільки на підконтрольній уряду території України, що логічно.
Ми ж не можемо проводити місцеві вибори в окупованому Криму і окремих регіонах Донбасу. Вибори там можливі тільки після деокупації. Окрім того, про це говорить комплекс заходів Мінських угод. Тому це не є вихід із них.
На рівному місці натягнули нову історію, мовляв, тепер ми хочемо, щоб парламент проголосував за нову постанову, якою визнає Мінські угоди. Знову пояснюємо: Мінські угоди не є міжнародним договором чи конвенцією, це політико-дипломатичні домовленості. І так із засідання в засідання.
Проте, незважаючи на все негативне, нам потрібно надалі продовжувати перемовини. Так, це складно, бо коли йдуть війни – перемовини легкими не бувають, вони тривають роками. Війна в колишніх країнах Югославії йшла роками, було чимало серій перемовин. Але їх треба вести хоча б заради людей, заради гуманітарних причин, щоб запрацювали КПВВ.
Кілька мільйонів українців живуть на окупованій частині Донбасу й не можуть отримати ні пенсію, ні соціальну й медичну допомогу, ні оформити документи. Навіть у таких умовах стараємося надавати їм усі необхідні державні сервіси та послуги: довідка ВПО в застосунку Дія, запустили є-Малятко, незабаром будуть запроваджені віртуальні мобільні номери та працюємо над цифровізацією інших послуг.
– Хоч і за останні пів року через постійне блокування Росією перемовини малорезультативні?
– Глобально, так, росіяни блокують усі позитивні речі, виступають із промовами на всіх рівнях, звинувачуючи Україну в тому, що нібито вона не виконує Мінські угоди. Для чого? Щоб спробувати переконати Захід зняти санкції, мовляв, це не вони винні.
Я уважно послухав засідання Ради безпеки ООН щодо Мінських угод, спілкуюсь із послами й міністрами закордонних справ – усі однаково тримають одну і ту ж позицію: повага до суверенітету і територіальної цілісності України в міжнародно визнаних кордонах, є абсолютне розуміння, що Росія є державою-агресором та окупантом. Ніякі санкції ніхто знімати не буде.
– Із січня помітно погіршилась і ситуація на Донбасі, активізувалися снайпери, вже загинуло 14 українських воїнів. Чого нині хоче Росія?
– Нічого нового. З одного боку, хоче розповісти світу, що вони так звані посередники, а не сторона міжнародного збройного конфлікту, а Україна має вести прямий діалог із окупаційними режимами. Друге, вони піднімають ставки, розуміючи, що для нас є важливим життя кожної людини, щоб ми злякалися і пішли їм на поступки.
Їхня мета – зробити крок до знищення України як держави, бо вони хочуть панувати в кордонах колишньої Російської імперії. І як проміжковий варіант – федералізація України, а далі розкол та поглинання країни, як це робилося трохи більше ніж сто років тому – у 1918 році.
– Кравчук не відкидає, що Росія має намір взяти ОРДЛО до свого складу.
– У 2014 році росіяни почали гібридну війну. Це передбачає не тільки приховування себе, а й фінансування найманців та бойовиків. Гібридність – це також потужна інформаційна війна. З кожної праски лунає пропаганда, яка налаштована на промивання мізків. Ми робимо все, щоб діти з Донбасу могли вчитись на підконтрольній території, але ми не знаємо, що в них у головах. Йде шалена ідеологічна прокачка. А це найкраща зброя, яка потім спускає курок справжньої зброї. Росії вигідно надалі продовжувати розвивати там совок і водночас показувати своєму електорату, що нібито на Донбасі є такі настрої.
Але я не вірю, що Росія наважиться приєднати окуповані території Донбасу до себе. Як мінімум, суто прагматично, їм не вигідно. Вони вже потерпають від цієї окупації самі, бо в Росії і своя економічна ситуація дуже складна. Взяти собі на плечі ще декілька мільйонів населення, непрацездатних людей, які не генерують податки? У них і так мінус, а самі ОРДЛО їм вже обходяться у мільярди доларів на рік.
Донбас Росії не потрібен, це їхня розмінна карта в геополітиці. Вони хочуть нам його віддати, але намагаються зробити це на своїх умовах, а не на наших. Росіяни не сприймають населення Донбасу за своїх громадян. Вони його не поважають. Якщо це частина української нації, то хто вони для них? Так, багато людей на Луганщині та Донеччині говорять російською, але за етнічним складом вони українці, які не потрібні Росії, хіба що як робоча сила.
– Росія може піти на повномасштабне вторгнення?
– Ні. По-перше, вони економічно не готові, по-друге, та українська армія, яка є у нас на сьогодні, – небо і земля з тою, що була до 2014 року. Це відроджена практично з нуля оновлена армія з дуже серйозним ідеологічно-патріотичним настроєм.
Не забуваймо, у нас через війну з 2014-го року пройшло пів мільйона вояків, які нині мають справжній військовий досвід. Вони знають, як пахне порох, що таке кров і втрата товариша на полі бою.
Це 500 тисяч мобілізаційного потенціалу України. Плюс офіційно – 250 тис. склад ЗСУ і ще 50 тис. бійців Нацгвардії. Я вже не кажу про інших патріотично налаштованих українців. Скільки вся армія Росії? Півтора мільйона. Але в них більш ніж 100 млн населення, плюс своя велика територія. Вони не можуть привезти їх усіх на кордон з Україною, щоб відкрито розпочати війну і вторгнутись на нашу територію під своїми прапорами.
Навіть уявимо, якщо вони підуть на відкрите вторгнення – що отримають? Українську націю, яка готова тотально захищати свою землю. Кожен зі зброєю в руках захищатиме свою домівку та вулицю. Навіть якщо вони кудись і проскочать танковим ударом, що далі? Якими військовими контингентами утримуватимуть цю територію? Набрати з місцевих посіпак типу Пушиліна чи Захарченка і компанію з місцевих бригад – буде вже неможливо. Цей потенціал використаний.
І ще одне. Росіяни офіційно підтверджують, що окупована територія Донбасу – це Україна і вони не втручаються у наші внутрішні справи. Відтак відкрите вторгнення на територію України означатиме офіційний початок відкритої війни. І тоді як би не хотіла інтелігента і толерантна Європа поводитись із росіянами, їй доведеться не просто посилювати санкції, а ухвалювати серйозні рішення.
– А є ще США і Великобританія.
– Позиція США, Канади, Великобританії – буде більш ніж жорстка. Тоді росіяни точно потраплять під міжнародну ізоляцію. Бо якщо нині в них певний імунітет до санкцій, то є речі, за яких вони просто не виживуть. Приміром, вимкнення SWIFT (міжнародних банківських платежів. – Ред.) означатиме для російських багатіїв, що все пропало.
Тому я не вірю в реальну загрозу з боку Російської Федерації. Їм це не вигідно. Росіяни – не дурні й прагматичні, хоч досить часто помиляються. Головна їхня помилка – вони так і не навчилися розуміти Україну.
– Чи можуть введені санкції проти Віктора Медведчука спровокувати Росію на відповідь в Україні?
– Ну, нехай введуть санкції проти наших політиків та членів їхніх родин. Що вони можуть зробити? Військове загострення? А як вони публічно це пояснять, що ось це Україні за Медведчука?
– Ви сказали, що росіяни не дурні та прагматичні, але чому такі цинічні й нелюдяні?
– Це система, базою для якої є Радянський Союз. Вона будувалася із 1917 року, коли головним засобом для вирішення політичних завдань були репресії, розстріли, катування, тюрми. Нічого не змінилося. Люди для росіян не є цінністю, вони для них ресурс. І головне, росіяни хочуть, щоб їх поважали. Вони вважають себе царем гори, «старшим на районі». Послухайте виступи їхніх очільників – вони повчають весь світ і знущаються, щоб показати: з ними треба рахуватися. Подивіться на візит пана Борреля (Жозеп Боррель – верховний представник ЄС із закордонних справ. – Ред.) у Москву, а його колега проводить з ним таку знущальну зустріч, ще й відсилає кількох європейських дипломатів і доповнює: та нам дружба з Євросоюзом не цікава. От яка риторика звучить!
Таке в Росії позиціювання у світі. Але це більше схоже на хорошу міну за поганої гри. Блеф!
Подивіться, що відбувається: Молдову, де був шалений проросійський вплив, вони програли, Україну так і не можуть виграти попри всі потуги, і останні вибори це показали. Проросійська і прорадянська ідеологія більше не панує в Україні, шансів у неї немає. Реванш у 2010 році не спрацював.
А Білорусь? От хто би міг подумати, що помірковані білоруси вийдуть на вуличні протести й не визнають результати виборів президента? Вони втратили контроль на Кавказі, хіба що роблять вигляд, що щось контролюють там. У росіян дуже складна позиція нині.
– Може, нарешті займуться проблемами власної країни?
– Думаю, це вже робитиме нове політичне керівництво Росії. Нинішнє цим займатися не спроможне, воно живе в іншому вимірі – збирачів земель. Вони не розуміють, що епоха імперій уже давно відмерла. Майбутнє навіть уже не за країнами, а за містами й агломераціями. Зробити імперське панування більше нереально.
Росіяни заздрять американцям. США – справді найсуттєвіший гравець (у світі. – Ред.), але ж вони досягли цього в інший спосіб – не через колонізацію й імперські замашки, а через гроші й технології. YouTube чий? Американський. Twitter чий? Американський. Facebook, SWIFT теж. А у Росії що? Були спроби щодо нанотехнологій – тільки гроші витратили.
Так, була нафта, є газ… З повагою ставлюся до балету, класичної музики, літератури, радянської кінокомедії. Але от що на сьогодні Росія дає світові, окрім агресії та окупації?
Як же Україна повертатиме Крим та чому росіян так дратує нова українська ініціатива «Кримська платформа» – читайте в другій частині інтерв’ю Олексія Резнікова.
