Пацієнти та персонал Військово-медичного клінічного центру Східного регіону вже давно не дивуються потужному «роверу», який щоранку за сприятливої погоди паркується біля закладу. Усі звикли до тендітної брюнетки на мотоциклі. Знають: на службу приїхала лікарка-травматолог майор медичної служби Вікторія Паламарчук.
…Життєва стежка Вікторії, як вона сама вважає, складається із низки випадковостей, які їй дарує доля. Хоча, коли знайомишся з дівчиною ближче, розумієш, що іншої професії, ніж військовий медик, для неї не судилося. Адже головна мотивація її роботи – служити людям, рятуючи їхні життя.
З фізика-математика – у лікарі-травматологи
Навчаючись в одному із найпрестижніших закладів середньої освіти – Рішельєвському ліцеї в Одесі – ані лікарем, ані військовослужбовцем Вікторія ставати не планувала. Неодноразова призерка обласних олімпіад з фізики та математики, яка із золотою медаллю закінчила ліцей, за співбесідою була зарахована в Одеський національний університет ім. Мечникова на спеціальність «прикладна математика». Проте дівчина вирішила перевірити рівень своїх знань та подала документи ще в кілька вишів. І яким же було її здивування, коли вона пройшла на бюджетну форму навчання на факультет «лікувальна справа» в Одеський національний медуніверситет.
– Мені здається, що я втілила в життя потаємну мрію моєї мами. З її боку мій прадідусь був хірургом, а прабабуся – операційною медсестрою. Вони разом пройшли Другу світову війну. Бабуся ж працювала під час війни санітаркою в мобільному шпиталі. Тож коли на мене буквально «звалилася» можливість вчитися на лікаря, мама сказала: «Пробуй, такий шанс буває один на мільйон», – пригадує жінка.
Обрати спеціалізацію «травматологія» Вікторії також допоміг збіг обставин. Спочатку дівчина вагалась між генетикою, яка ближча до математики та інформатики, та більш прикладним напрямком – хірургією. Проте на практиці після 2 курсу, що проходила в одеському Військово-медичному клінічному центрі, склалося так, що більшість студентів пішли в загальну хірургію. Практикуватися в травматології охочих майже не було.
– Уже перший день практики показав, що через велику кількість студентів в абдомінальній хірургії не було можливості щось робити. Тож вирішила поміняти її на травматологію. Там мені одразу запропонували долучитися до операції, дозволили асистувати поруч із операційною медсестрою. Уже після завершення практики я все літо провела у відділенні, ходила на операції, асистувала, робила перев’язки. Напевно, мене зацікавило те, що такого роду хірургія потребує знань і навичок з фізики та біомеханіки. Ще з дитинства я любила працювати з механізмами, конструкторами, щось ремонтувати. Тож у роботі з травмою знайшла практичне застосування своїм знанням з фізики та математики, – розповідає офіцер.
61-й військовий мобільний госпіталь
Після завершення навчання Вікторія Паламарчук працювала в травмпунктах цивільних лікарень в Чорноморську та Білгород-Дністровському. Як каже офіцер, набутий тоді досвід став неоціненним під час війни.
– Працювала із різноманітними випадками, адже в курортних містечках траплялося практично все: від травмування дітей гойдалками до ножових ран та поранень із травматів. Роботи було справді дуже багато. Проте коли в серпні 2014-го почула, що нашим військовим катастрофічно бракує лікарів, особливо хірургів і травматологів, відчула внутрішню потребу щось робити, аби допомогти, – продовжує медик.
Тож за один день Вікторія зібрала документи, пішла до військкомату і вже за два тижні, після проходження зборів у ВМКЦ Південного регіону, розпочала проходження військової служби в 61-му мобільному госпіталі.
– До мобільного госпіталю я потрапила у найважчий період його роботи, коли до нас нескінченним потоком надходили поранені з Іловайського оточення. Тоді вертольоти з пораненими сідали що п’ятнадцять хвилин. Дві доби медики працювали практично безперервно. Я назавжди запам’ятала хлопців зі страшезними ранами. А вони, попри це, були невимовно щасливі, що вибралися… І я була щаслива від того, що можу їм допомогти, врятувати. Це неймовірно потужна мотивація, яка не дає розслаблятися та впадати у відчай, – говорить травматолог.
Із кінця серпня 2014-го по березень 2017 року Вікторія Паламарчук рятувала поранених та хворих у 61-му військовому мобільному госпіталі, полишаючи його лише на час відпустки. Саме за роботу в цей період, як єдину лікарку-травматологиню, що оперує, в районі проведення АТО на той час, офіцерку нагородили «Орденом княгині Ольги» ІІІ ст. У 2017-му Вікторія зрозуміла, що їй потрібно розвиватися далі як фахівцю, тож новим місцем служби обрала заклад, що надає висококваліфіковану медичну допомогу, – ВМКЦ Східного регіону.
– Я вирішила поступитися місцем молодим лікарям, які лише випустилися з академії і яким потрібно було напрацювати досвід, що надає військовий шпиталь. До того ж розуміла, що мені необхідно розвиватися в професійному плані. Тому вирішила перевестися в Дніпро, – розповідає Вікторія.
Знання та широка практика травматолога знадобилися знову в мобільному шпиталі в 2019 році. Тоді Вікторія Паламарчук майже 5 місяців надавала допомогу пораненим українським захисникам.
– У той момент я відчула, що потрібна на передовій. Було багато травмувань унаслідок підриву на мінах. Це дуже важкі пацієнти з багатьма пошкодженнями. За 5 місяців я провела 6 ампутацій кінцівок. Був випадок, коли мене покликали в операційну, а прийому пацієнта я не бачила. Здійснила ампутацію. І лише за два тижні, побачивши в журналі прізвище пораненого, дізналася, що це мій знайомий із Дніпра. Чи важко проводити такі операції? Знаєте, я впевнена в тому, що роблю, і розумію, що можу це зробити добре, тож зайвих хвилювань немає. Я зі всіма працюю абстраговано, з максимальною якістю, – каже жінка.
«Постійно нарощую складність операцій»
Сьогодні майор медичної служби Вікторія Паламарчук – старший ординатор травматологічного відділення хірургічної клініки ВМКЦ Східного регіону. Вона виконує складні операції при закритих травмах та вогнепальних пораненнях, ортопедичні операції, ендопротезування, кісткову пластику, проводить ампутації тощо.
– Постійно нарощую складність операцій. Найдовші з них тривають по 6-7 годин, це, зокрема, комбіновані, коли оперуємо важкі вогнепальні, вже не свіжі переломи. Такі операції містять і ревізію нервів, і вилучення з рубців кісток, потім їхнє складання, остеосинтез. Це дуже копітка праця. Проте без роботи я не почуваюся щасливою. Коли не проводжу операції, то наче втрачаю сенс життя, – говорить медик.
А ще у Вікторії є захоплення – у 2018 році вона вперше приїхала на службу на мотоциклі. Відтоді майже завжди пересувається на ньому. Із Дніпра їздила в Одесу, Маріуполь, Харків, Кропивницький. Минулого літа лікарка долучилася до мотопробігу Єдності, учасники якого подолали відстань від Ужгорода до Запоріжжя. Дівчина каже, що якби конкурс «Берегиня в погонах-2020» проходив трохи раніше, а не в грудні, то і в Хмільник на Вінниччину приїхала б на байку. До речі, майор медичної служби Вікторія Паламарчук на цьому конкурсі здобула перемогу в номінації «Міс професійна досконалість».
