Нині Євген Миколайович воює на сході України. Нещодавно він завітав до АрміяInform і розповів про досвід історика, який став учасником вікопомних подій останнього…
Пацієнти та персонал Військово-медичного клінічного центру Східного регіону вже давно не дивуються потужному «роверу», який щоранку за сприятливої погоди паркується біля закладу. Усі звикли до тендітної брюнетки на мотоциклі. Знають: на службу приїхала лікарка-травматолог майор медичної служби Вікторія Паламарчук.
…Життєва стежка Вікторії, як вона сама вважає, складається із низки випадковостей, які їй дарує доля. Хоча, коли знайомишся з дівчиною ближче, розумієш, що іншої професії, ніж військовий медик, для неї не судилося. Адже головна мотивація її роботи – служити людям, рятуючи їхні життя.
Навчаючись в одному із найпрестижніших закладів середньої освіти – Рішельєвському ліцеї в Одесі – ані лікарем, ані військовослужбовцем Вікторія ставати не планувала. Неодноразова призерка обласних олімпіад з фізики та математики, яка із золотою медаллю закінчила ліцей, за співбесідою була зарахована в Одеський національний університет ім. Мечникова на спеціальність «прикладна математика». Проте дівчина вирішила перевірити рівень своїх знань та подала документи ще в кілька вишів. І яким же було її здивування, коли вона пройшла на бюджетну форму навчання на факультет «лікувальна справа» в Одеський національний медуніверситет.
– Мені здається, що я втілила в життя потаємну мрію моєї мами. З її боку мій прадідусь був хірургом, а прабабуся – операційною медсестрою. Вони разом пройшли Другу світову війну. Бабуся ж працювала під час війни санітаркою в мобільному шпиталі. Тож коли на мене буквально «звалилася» можливість вчитися на лікаря, мама сказала: «Пробуй, такий шанс буває один на мільйон», – пригадує жінка.
Обрати спеціалізацію «травматологія» Вікторії також допоміг збіг обставин. Спочатку дівчина вагалась між генетикою, яка ближча до математики та інформатики, та більш прикладним напрямком – хірургією. Проте на практиці після 2 курсу, що проходила в одеському Військово-медичному клінічному центрі, склалося так, що більшість студентів пішли в загальну хірургію. Практикуватися в травматології охочих майже не було.
– Уже перший день практики показав, що через велику кількість студентів в абдомінальній хірургії не було можливості щось робити. Тож вирішила поміняти її на травматологію. Там мені одразу запропонували долучитися до операції, дозволили асистувати поруч із операційною медсестрою. Уже після завершення практики я все літо провела у відділенні, ходила на операції, асистувала, робила перев’язки. Напевно, мене зацікавило те, що такого роду хірургія потребує знань і навичок з фізики та біомеханіки. Ще з дитинства я любила працювати з механізмами, конструкторами, щось ремонтувати. Тож у роботі з травмою знайшла практичне застосування своїм знанням з фізики та математики, – розповідає офіцер.
Після завершення навчання Вікторія Паламарчук працювала в травмпунктах цивільних лікарень в Чорноморську та Білгород-Дністровському. Як каже офіцер, набутий тоді досвід став неоціненним під час війни.
– Працювала із різноманітними випадками, адже в курортних містечках траплялося практично все: від травмування дітей гойдалками до ножових ран та поранень із травматів. Роботи було справді дуже багато. Проте коли в серпні 2014-го почула, що нашим військовим катастрофічно бракує лікарів, особливо хірургів і травматологів, відчула внутрішню потребу щось робити, аби допомогти, – продовжує медик.
Тож за один день Вікторія зібрала документи, пішла до військкомату і вже за два тижні, після проходження зборів у ВМКЦ Південного регіону, розпочала проходження військової служби в 61-му мобільному госпіталі.
– До мобільного госпіталю я потрапила у найважчий період його роботи, коли до нас нескінченним потоком надходили поранені з Іловайського оточення. Тоді вертольоти з пораненими сідали що п’ятнадцять хвилин. Дві доби медики працювали практично безперервно. Я назавжди запам’ятала хлопців зі страшезними ранами. А вони, попри це, були невимовно щасливі, що вибралися… І я була щаслива від того, що можу їм допомогти, врятувати. Це неймовірно потужна мотивація, яка не дає розслаблятися та впадати у відчай, – говорить травматолог.
Із кінця серпня 2014-го по березень 2017 року Вікторія Паламарчук рятувала поранених та хворих у 61-му військовому мобільному госпіталі, полишаючи його лише на час відпустки. Саме за роботу в цей період, як єдину лікарку-травматологиню, що оперує, в районі проведення АТО на той час, офіцерку нагородили «Орденом княгині Ольги» ІІІ ст. У 2017-му Вікторія зрозуміла, що їй потрібно розвиватися далі як фахівцю, тож новим місцем служби обрала заклад, що надає висококваліфіковану медичну допомогу, – ВМКЦ Східного регіону.
– Я вирішила поступитися місцем молодим лікарям, які лише випустилися з академії і яким потрібно було напрацювати досвід, що надає військовий шпиталь. До того ж розуміла, що мені необхідно розвиватися в професійному плані. Тому вирішила перевестися в Дніпро, – розповідає Вікторія.
Знання та широка практика травматолога знадобилися знову в мобільному шпиталі в 2019 році. Тоді Вікторія Паламарчук майже 5 місяців надавала допомогу пораненим українським захисникам.
– У той момент я відчула, що потрібна на передовій. Було багато травмувань унаслідок підриву на мінах. Це дуже важкі пацієнти з багатьма пошкодженнями. За 5 місяців я провела 6 ампутацій кінцівок. Був випадок, коли мене покликали в операційну, а прийому пацієнта я не бачила. Здійснила ампутацію. І лише за два тижні, побачивши в журналі прізвище пораненого, дізналася, що це мій знайомий із Дніпра. Чи важко проводити такі операції? Знаєте, я впевнена в тому, що роблю, і розумію, що можу це зробити добре, тож зайвих хвилювань немає. Я зі всіма працюю абстраговано, з максимальною якістю, – каже жінка.
Сьогодні майор медичної служби Вікторія Паламарчук – старший ординатор травматологічного відділення хірургічної клініки ВМКЦ Східного регіону. Вона виконує складні операції при закритих травмах та вогнепальних пораненнях, ортопедичні операції, ендопротезування, кісткову пластику, проводить ампутації тощо.
– Постійно нарощую складність операцій. Найдовші з них тривають по 6-7 годин, це, зокрема, комбіновані, коли оперуємо важкі вогнепальні, вже не свіжі переломи. Такі операції містять і ревізію нервів, і вилучення з рубців кісток, потім їхнє складання, остеосинтез. Це дуже копітка праця. Проте без роботи я не почуваюся щасливою. Коли не проводжу операції, то наче втрачаю сенс життя, – говорить медик.
А ще у Вікторії є захоплення – у 2018 році вона вперше приїхала на службу на мотоциклі. Відтоді майже завжди пересувається на ньому. Із Дніпра їздила в Одесу, Маріуполь, Харків, Кропивницький. Минулого літа лікарка долучилася до мотопробігу Єдності, учасники якого подолали відстань від Ужгорода до Запоріжжя. Дівчина каже, що якби конкурс «Берегиня в погонах-2020» проходив трохи раніше, а не в грудні, то і в Хмільник на Вінниччину приїхала б на байку. До речі, майор медичної служби Вікторія Паламарчук на цьому конкурсі здобула перемогу в номінації «Міс професійна досконалість».
Чергова атака росіян на позиції Таврійської окремої десантно-штурмової бригади стала для багатьох з них останньою.
Завершене досудове розслідування щодо депутата Семенівської міської ради Чернігівської області, який після мобілізації ухилявся від військової служби за сприяння керівника підрозділу.
Підрядники із різних областей України одночасно будують кілька ліній стаціонарних фортифікаційних споруд.
Ураження ворожої бронетехніки здійснили бійці 25-го окремого штурмового батальйону 47-ї бригади.
Президент Литви Гітанас Науседа закликав поставити за мету допомогти Україні виграти війну з рф, відзначаючи 20-ту річницю вступу країни до НАТО.
Боєприпас вагою 250 кілограмів був знайдений на городі біля одного з будинків після чергового обстрілу російською армією прикордонного села Руська Лозова.
Захищаємо світ
Нині Євген Миколайович воює на сході України. Нещодавно він завітав до АрміяInform і розповів про досвід історика, який став учасником вікопомних подій останнього…