Йдеться вже не просто про окремі пожежі на нафтопереробних заводах (НПЗ), а про послідовне виведення з ладу виробничих потужностей, порушення…
— Старший лейтенант Олег Ш. свій перший самостійний виліт виконав без зауважень, — по-військовому стримано рапортує льотчик, та ні з чим не порівняну ейфорію важко приховати…
Позаду — колосальна підготовка, майже дві сотні годин нальоту, чималий досвід не лише навчально-тренувальних, а й бойових польотів на вертольоті Мі-8… Проте цю березневу дату він неодмінно пам’ятатиме, як день народження! Ще б пак! Перший політ на лівій «чашці» — місці командира екіпажу!
Подякувавши вертольоту за те, що не підвів, старший лейтенант вручає командирові, інструкторам і колегам по пачці цигарок. І неважливо, курять вони чи ні! Така вже авіаційна традиція, а вони, як відомо, — обов’язкові до виконання! Далі Олега дружно підкидають уверх і «п’ятою точкою» б’ють об вертоліт! Одинадцять разів за сумою першої та останньої цифри позивного борту. Аби надалі всі посадки були м’якими!
Програма підготовки льотного складу в Харківському національному університеті Повітряних Сил балансує залежно від потреб війська. Пілотів бойових літаків випускають з вишу вже підготовленими командирами екіпажу з відповідним нальотом і третім класом. Вертолітників через специфіку підготовки випускають із ХНУПС здебільшого «праваками» — помічниками командира вертольота. І вже в бойових бригадах після відповідної підготовки, нальоту годин і нормативів вони здобувають почесне право сісти на ліву «чашку», із чим успішно впорався Олег у бригаді транспортної авіації на Вінниччині.
— Для мене кожна хвилина в небі — це подія та відповідальність, та цього разу емоції просто не передати словами! — радісно пояснює молодий офіцер. — Синців немає, та навіть якби й були, цей день нічого б не зіпсувало!
Олег — не єдиний військовослужбовець у родині. Має двох старших братів, усі служать. Один брат — льотчик-винищувач, інший — сапер.
— Я вступав до ХНУПС у 2013-му. Якщо спочатку були певні сумніви, чи не помилився я з покликанням, то з початком бойових дій, зрозумів: я на правильному шляху, усі сумніви одразу відпали. Звісно, батьки хвилювались, особливо, коли бойовики почали «полювати» на наші борти, та сказали: «Вибір — твій!» Вабила вже зовсім не романтика польотів, а бажання врятувати життя пораненим воїнам… ну і помста за загиблих колег… І хоча спочатку здавалось, що підійняти десятитонну машину в небо — зовсім непросто, з часом став почуватися за штурвалом вертольота впевненіше.
У бригаді транспортної авіації, куди Олег прийшов служити у 2018-му, відчайдушного випускника відразу примітили, цифра нальоту почала зростати швидкими темпами. Вже наступного після випуску року вертолітник, як і багато однокашників, полетів виконувати завдання в район проведення ООС.
— Сніг, мороз, затягнуте хмарами небо, неймовірна відповідальність за поранених, яких потрібно доставити будь-що… Летимо обережно, але максимально швидко, бо від цього залежить безпека та життя воїнів. Польоти були настільки інтенсивними, що доводилось обирати між поїсти, прийняти душ чи хоч трішки поспати. Часом навіть чотири-п’ять годин сну були за радість! Часто команда приходила вночі, ми одразу підривались, а поки борт запускався, уточнювали завдання! Розуміли, що навіть хвилина зволікання може комусь коштувати життя. А траплялось, що прилітали з думкою: «Хух, пронесло…»
P.S. Звісно, у старшого лейтенанта — все попереду! Очевидно, що його сьогоднішній наліт зросте, як мінімум, у кілька разів, та й без позаштатних ситуацій, скоріш за все, не обійдеться…. Та Олег вірить, що недаремно 11 разів по «п’ятій точці» отримав і побажання м’яких посадок справдяться!
