Для росії — щорічне шоу культу війни, де трагедію перетворили на політичний карнавал із танками, георгіївськими стрічками та головним гаслом…
У рамках Дня відкритих дверей одразу три екскурсії відбулися в артилерійській бригаді імені генерал-хорунжого Романа Дашкевича. Цього разу в ролі екскурсовода виступила офіцер військової частини молодший лейтенант Анна Бондаренко. Дівчину обрали для виконання цієї місії насамперед через те, що більшість екскурсантів з-поміж мешканців Бердичева цього разу – діти.
У бригаді кажуть, що екскурсії було вирішено провести саме в ці останні зимові дні, невипадково. Адже саме в цей період, понад сто років тому, наприкінці лютого 1918 року, у Бердичеві та навколо міста точилися запеклі бої між військами Дієвої Армії Української Народної Республіки та частинами Червоної Армії.
– У боях за Бердичів відзначилися війська на чолі з відомим воєначальником УНР полковником Петром Болбочаном, – розповів кореспонденту АрміяInform бригадний історик, офіцер відділення морально-психологічного забезпечення лейтенант Віталій Матвійчук. – На чолі Запорізького загону армії УНР Болбочан пішов у наступ на Бердичів з житомирського напрямку, але тут зустрів опір сил противника, що переважали. Українцям протистояли не лише піхота, а й кіннота. Були також броньовики. Втім, воєнний талант полковника Петра Болбочана підтвердився вкотре: усі контратаки червоноармійців було відбито, а їх самих – відкинуто з Бердичева, про що Болбочан доповів урядові. На вечір 26 лютого місто було остаточно звільнено.
Цікавий документ подає на своїй сторінці у соціальній мережі Фейсбук Бердичівське історичне товариство. Це – спогади бійця окремого Запорізького загону Армії УНР Бориса Монкевича:
«Привівши сотні до порядку Болбочан провадив їх у протинаступ на більшовиків. Відкинувши ворога від Житомира, Болбочан посунувся в напрямі Бердичева, але тут прийшлося йому змагатись з силами ворога, що переважали. Кілька разів кіннота ворога обходила курінь з боків, але відкидав її вогонь наших кулеметів. Один раз ворожа кіннота за допомогою броньовиків зробила глибокий обхід і вийшла на зади наших позицій з метою захопити наші ешелони, які знаходилися в 10 верстах від місця бою, та викликати паніку на задах нашого війська. Але, завдяки енергії Болбочана і за допомогою сотника Шелеста, команданта штабу куреня, який керував прикритям ешелонів, та командира батерії сотника Лощенка, ворожу кінноту вдалось відбити.
Натомість у центрі наші лави перейшли в наступ по залізниці і захопили в полон один броньовик, а другий був зірваний ворогом, що відступав. Ніч припинила дальшу боротьбу. В цьому бою вдалося Болбочанові відбити назад батерію, залишену завдяки Мацюкові. Біля неї знайдено тіла по-звірськи вбитих сотника Савінського і його козаків. Всіх їх, як виявилося при огляді, було по-звірськи замучено. В сотника Савінського обрубано пальці на руках, оскальповано голову і зібрано шкіру на руках. Тіла цих героїв забрано до ешелону і пізніше поховано в Києві на Аскольдовій могилі. Батерію з того часу іменовано: «1-ша батерія ім. Савінського».
У дві годині ранку більшовики пішли в протинаступ, та зазнали тяжких втрат вбитими і полоненими.
Стративши двох командирів полків забитими і командира матроського відділу раненим і полоненим, більшовики відступили з великим поспіхом, залишаючи м. Бердичів, де не встигли розстріляти арештованих «буржуїв».
Міське самоврядування взяло на себе прохарчування цілого куреня на ввесь час перебування його в Бердичеві. Виславши авангард у слід більшовиків, що відступали, Болбочан послав Урядові звіт про наслідки наступу».
