За оцінками Reuters, удари вже скоротили її переробні потужності приблизно на 30%. У ніч проти 13 листопада російський Волгоград знову…
Антону на псевдо «Вівальді» двадцять дев’ять років. Родом із Харкова. Він — сержант, старшина роти однієї з окремих механізованих бригад, що нині виконує бойові завдання у складі операції Об’єднаних сил на Луганщині.
Чотири роки тому Антон підписав контракт зі Збройними Силами. Каже, не зміг залишатися осторонь. До війська пішов, щоб допомогти в боротьбі з окупантом, а заодно й себе випробувати.
— Скажу відверто, мені як людині, що до цього не мала стосунку до армії, на початках було складно. Все було новим і водночас дуже цікавим, — розповідає воїн. — Але я швидко «акліматизувався». Нині це вже четверта моя ротація до району бойових дій. Перша була у Мар’янці та ще дві під Авдіївкою.
Військовий прагнув до кар’єрного зростання, тож у перервах між ротаціями на передову та бойовими злагодженнями бригади на полігонах намагався приділяти час навчанню. У 2017-му Антон закінчив базовий курс лідерства в одному з центрів підготовки, отримав звання молодшого сержанта та обійняв посаду командира відділення. Ще через рік та одне відрядження до ООС хлопець успішно завершив чергові курси й після повернення у бригаду обійняв посаду головного сержанта взводу, а згодом — старшини роти.
У минулому, мирному житті Антон працював на кондитерській фабриці. Каже, побратими інколи жартують, мовляв, у «Вівальді» раніше було «солодке життя».
— Чому саме «Вівальді»? — усміхається боєць. — Скажу відразу, я не композитор і не фанат класичної музики. Просто хлопці так назвали. Антон, потім Антоніо, а там вже й Вівальді, — пояснює він своє псевдо.
Узагалі, щодо жартів на війні, сержант переконаний: без гумору на фронті ніяк, він як ліки проти страху та стресу.
На запитання, чого прагне найбільше, Антон серйознішає, усмішка на мить зникає з його обличчя: «Найбільше хочу, щоб наш підрозділ повернувся з війни у повному складі…»
