Однак, сучасний воїн повинен не тільки знати способи точно «доставити» боєприпаси для ураження техніки чи живої сили противника, а й вміти захиститися від ворожих…
Його мистецькі пошуки виросли на ґрунті Української революції 1917–1921 років та її продовження в культурному Ренесансі 1920-х – початку 1930-х. Високоосвічений та різноплановий діяч заклав основи вітчизняної акторської й режисерської школи, кінематографу, відкрив світові видатного драматурга Миколу Куліша, великих акторів – Амвросія Бучму, Мар’яна Крушельницького, Валентину Чистякову, Дмитра Мілютенка, Йосипа Гірняка, Наталію Ужвій.
А народився Олександр-Зенон Степанович Курбас 25 лютого 1887 року у місті Самборі на Львівщині у родині галицьких акторів, відомих за псевдонімами Степан та Ванда Яновичі. Дитинство провів у діда Пилипа Івановича – священника села Старий Скалат, що на Тернопільщині. Навчався у Тернопільській гімназії, потім – у Львівському університеті, де брав активну участь у громадському житті, боротьбі за українізацію вишу. На знак протесту проти політики полонізації перевівся до Відня, який був на той час одним із найбільших осередків світової культури. Там навчався на філософському факультеті, слухав лекції зі славістики, захоплювався театральним експериментаторством, закінчив драматичну школу при Віденській консерваторії.
Повернувшись на Галичину, у 25 років Лесь Курбас почав працювати в гуцульському театрі Гната Хоткевича, через пів року – у «Руській бесіді», у складі якої свого часу виступали Лесеві батьки. Грав у фарсах, оперетах, операх, виступав проти рутини старих театрів. Прагнув показати сучасну західноєвропейську драматургію, також хотів ставити морально-психологічні та філософські твори Лесі Українки, Олександра Олеся, Володимира Винниченка. У 1915 році в Тернополі Лесь Курбас заснував перший стаціонарний український професійний театр «Тернопільські театральні вечори». Через два роки за запрошенням видатного актора та режисера Миколи Садовського він переїздить у Київ. Остап Вишня згодом писав про цей епізод так:
«Якби Садовський знав, що вийде з тих запросин, він би, як Тарас Бульба, скочив на коня, вихопив шаблю й розрубав би Курбаса до самого сідла. Бо Лесь Курбас переломив усю історію нашого театру».
У столиці Курбас всю увагу й енергію зосередив на режисерській діяльності. Він організував студію, з якої виріс згодом «Молодий театр». Його «кістяк» склали учні драматичної школи Миколи Лисенка. Цей театр став платформою пошуків нових форм втілення сучасної та класичної драматургії. У квітні 1919-го «Молодий театр» об’єднано з Першим театром Української Радянської республіки ім. Тараса Шевченка.
У березні 1922 року Лесь Курбас заснував у Києві мистецьке об’єднання «Березіль» як своєрідний творчий, виховний, дослідно-експериментальний і культурно-громадський центр, який ставив перед собою завдання якнайскоріше здобути Україні мистецьку суверенність на рівні з європейськими націями. Через чотири роки театр переїхав у Харків (тодішньої столиці УСРР). Цей період розпочався з невдалої прем’єри п’єси «Золоте черево» бельгійського драматурга Фернана Кроммелінка. Курбас не врахував естетичні смаки русифікованого харківського глядача, звиклого до традиційних театральних форм. «…Я був у такому захопленні, такий ошелешений новиною й глибиною, незвичністю баченого, що пам’ятаю тільки власний сп’яніло-екстатичний захват. Я бачив: тут починається новий театр. І я передчував: він не почнеться. Харків не прийняв Курбаса, бо не доріс до нього. Але режисер не може йти вперед і далі, коли його зала порожня, а ті, хто прийшов на початку, покидають виставу перед закінченням. Письменник може писати й складати написане для майбутніх поколінь. Не режисер. Його мистецтво суцільно в часі й в душі аудиторії. Для мене «Золоте черево» стало однією з верховин моєї біографії, не фактом історії театру», – згадував Юрій Шевельов.
У Харкові Курбас познайомився з Миколою Кулішем і поставив його п’єси «Народний Малахій» і «Мина Мазайло», які нещадно розкритикувала більшовицька влада. 1929 року розгорнулася широка театральна дискусія навколо п’єс Миколи Куліша і їхнього сценічного втілення, яка за участю Державного політичного управління УСРР перетворилася на кампанію цілеспрямованого цькування обох митців.
У 1933 році завідувач відділу агітації і пропаганди ЦК КПУ (б) Павло Постишев запропонував Курбасу «розкаятись» у помилках. Режисер відмовився.
26 грудня 1933 року Леся Курбаса заарештували. Два місяці він стійко витримував тортури і не лжесвідчив проти себе. Однак інші не витримали й під тиском почали давати показання проти себе і проти Курбаса. Не витримавши жорстоких тортур, режисер обмовив себе. Тож «за підготовку замаху на радянських діячів Павла Постишева, Станіслава Косіора, Всеволода Балицького» отримав 5 років ув’язнення.
Покарання відбував у Соловецькому таборі. Цікавий факт: тут він зустрів своїх заздрісників, критиків, які не давали спокою, і лжесвідків, які допомогли потрапити на Соловки. 3 листопада 1937 року постріл, зроблений капітаном НКВС Матвєєвим, обірвав його життя …
