У війську вже є багато цифрових систем. Але їхня ефективність залежить не лише від розробників. Навіть найкращий інструмент не працює сам по собі — його треба…
Переважна більшість знає його кінематографічно-літературний образ — майор Вихор. У фільмі яскраво показано, як група під його керівництвом врятувала стародавню столицю Польщі Краків від руйнації.
Як не дивно, і фільм, і роман радянського письменника Юліана Семенова досить правдиво відобразили події зими 1945 року. Але насправді Євген Степанович Березняк діяв у Кракові під псевдо «капітан Михайлов», а група мала позивний «Голос».
Народився Євген Степанович у 1914 році в Катеринославі (нині — Дніпро) у родині робітників. У сім’ї, крім Євгена, було ще дві доньки — Лідія та Євдокія. Родина жила дуже бідно, але дружно. З п’яти років маленький Євген допомагав батькові працювати в полі, і саме батько прищепив йому любов до праці.
У 1929 році після хвороби передчасно пішла з життя мама Євгена Степановича. Після цього він залишив родину і вступив до педагогічного технікуму в місті Зінов’євськ (нині — Кропивницький). Завершивши навчання, працював учителем у школах у Кіровоградській і Дніпропетровській областях. У 25-річному віці став заввідділом народної освіти міста Львова, нагороджений медаллю «За трудову доблесть».
На початку війни евакуйований у Дніпропетровськ. З наближенням до міста німецьких військ його залишили для підпільної роботи в тилу ворога. Понад два роки Євген Степанович перебував у підпіллі, де проводив підривну роботу.
Після звільнення міста від нацистів у грудні 1943-го призначений завідувачем сектору інформації Дніпропетровської облради.
Утім, кабінетна робота Євгена Березняка тривала недовго. У січні 1944 року представники розвідувального управління штабу 3-го Українського фронту, поінформовані про роботу Березняка в підпіллі, запропонували йому навчання у розвідшколі. Євген Степанович погодився та потрапив в одне з відділень розвідувальної школи під Москвою.
Після навчання Євген Березняк, отримавши документи на ім’я Василя Михайлова, стає командиром розвідгрупи під назвою «Голос». Уночі 19 серпня 1944-го, висадившись на парашутах з лейтенантом Олексієм Шаповаловим (псевдонім «Гроза») і радисткою єфрейтором Асею Жуковою (псевдо «Груша») поблизу Кракова, Березняк-Михайлов мав виконати поставлене завдання. Група мала збирати відомості про розташування і сили противника, розвідавши план його подальших дій.
Але Березняк випадково потрапив у гестапо, звідки йому згодом вдалося втекти. Після втечі Євген Степанович ще 156 днів успішно виконував завдання командування. За час роботи в тилу противника, до 23 січня 1945 року, розвідгрупа під його командуванням повністю викрила краківське угруповання німецьких військ і добула план мінування Кракова.
Всього командування фронту отримало від групи Березняка понад 140 радіограм з цінними розвідувальними відомостями щодо військ і об’єктів нацистів, розташованих у Кракові та передмісті. Ці відомості мали дуже важливе значення для планування й успішного проведення військами 1-го Українського фронту операції з розгрому краківського угруповання противника. Отже, розвідгрупа Березняка врятувала десятки тисяч життів мирних польських жителів, а Краків — від руйнування.
Після повернення до своїх він опинився у таборі — ніхто зі слідчих НКВС не міг повірити в його щасливу втечу з гестапо. Остаточно реабілітували Березняка лише у 1965 році.
Після війни він знову повернувся до педагогічної роботи. Працював директором школи, начальником Львівського міськвідділу народної освіти, начальником Головного управління шкіл при Міносвіти в Києві. Захистив кандидатську дисертацію, написав п’ять монографій, мав понад 100 наукових публікацій. Став заслуженим учителем України, почесним академіком Академії педагогічних наук. На пенсію вийшов у 1998-му у 85-річному віці.
Заслужені нагороди, зокрема, «Золота Зірка» Героя України і звання генерал-майора прийшли до нього через багато років після подій.
Легендарний розвідник Другої світової Євген Степанович Березняк пішов з життя 23 листопада 2013 року…
