Про це в коментарі АрміяInform розповів заступник начальника відділу рекрутингу штабу 20-го армійського корпусу Сухопутних військ Збройних Сил України Вадим Іващенко. — Спостерігається стабільне…
Найпідступнішою зброєю є міна, адже у дію її приводить сама жертва. Про найдешевші варіанти АрміяInform розповів бойовий офіцер, професійний сапер – Василь Глюза.
Для військового сапера мирного часу не існує, адже завжди десь на нашій планеті лунають вибухи. Василь Глюза закінчив Кам’янець-Подільське вище військове інженерне училище. Свою першу бойову нагороду – Орден Червоної Зірки – він отримав, ще бувши молодим лейтенантом на другому році служби за участь у розмінуванні понад одинадцяти тисяч вибухонебезпечних предметів часів Другої світової. Закінчив Військово-інженерну академію, брав участь у бойових діях в Афганістані. Після розпаду Союзу створював і очолював інженерну службу Національної гвардії України.
ПМД-6 виготовляли з того, що було під руками
– За кілька років до початку Другої світової на озброєння радянської армії надійшла вкрай проста у виробництві протипіхотна міна ПМД-6, яку виготовляли з найдешевших матеріалів. Згодом її скопіювали німці, створивши свій варіант Schu.Mi.42, – розповідає Василь Глюза. – Конструкція її украй спрощена: корпус виготовляли з дощок, фанери, шиферу – як кажуть, з того, що було під руками. В корпус вставляли 200-грамову тротилову шашку. Міна була на озброєнні до 1949 року, її активно використовували впродовж усієї війни. ПМД-6 та її модифіковані варіанти при знешкодженні вкрай небезпечні, тому під час розмінування їх знищували підривом на місці або мінним тралом.
Німецька протипіхотна осколкова міна Stockmine 43 – з бетону
Інший представник тихої війни – німецька протипіхотна осколкова міна кругової дії Штокміна 43 (Stockmine 43).
-Корпус міни виготовлено з бетону циліндричної форми з вкрапленими у нього шматками металу. Спочатку всередині міни розміщали як шрапнель металеві кульки з бракованих підшипників. Згодом справи у німців йшли все гірше й дефіцит металу набрав катастрофічних розмірів. Замість кульок почали використовувати обрізки дроту, цвяхи, навіть металеві ґудзики. Радіус ураження міни сягав 5 метрів. Шматки з бетону і металевих частинок завдавали людині чисельних уражень, – говорить сапер. – На території колишнього Радянського Союзу ці міни застосовували на півночі в районі Карелії. Після закінчення війни на складах Вермахту залишилась велика кількість мін, які згодом опинилися у країнах Азії й Африки. Під час війни в Югославії для місцевих військових випускали схожі на німецькі міни зразки під маркою PMR-3. Термін їхньої бойової роботи був необмежений через високу чутливість детонатора, який знищувався шляхом підриву.
На фото зображення корпусів Stockmine 43
Міни з неякісного скла
Таку міну встановлювали в грунт, залишаючи на поверхні малопомітний детонатор. Заряду вибухівки масою 150 грамів було достатньо для знешкодження піхотинця. Дія у часі міни необмежена, засобів самоліквідації немає. Для її спрацювання достатньо зусилля у шість кілограмів.
-Після окупації Франції в 1940 році як трофеї німцям дісталася велика кількість 50 та 60-мм мінометних мін. Під кінець війни у 1945 році з них почали виготовляти фугасно-осколкові міни. З корпусу мінометної міни відкручували хвостове оперення та знімали ударний підривник. У головну частину вкручували пластмасовий перехідник з хімічним детонатором натискної дії, виготовлений зі скла і алюмінію. Міна маркування не мала, радіус ураження складав до 4 метрів. Міна мала модернізований варіант осколкової міни, яку монтували усередині призми з бетону. Використовували її у зимній період, коли земля промерзала й встановлення мін було ускладнено, – розповідає Василь Глюза. – Бетон – матеріал, який дозволяв створювати міни різних форм. Наприклад, у вигляді куль, які не встановлювалися, а котилися на противника. Міни, виготовлені зі скла, мають «вічні» корпуси, на які навколишнє середовище має мінімальний вплив.
