Щоб на власні очі побачити, як формується еліта українського війська, кореспондент АрміяInform відвідав навчально-тренувальний центр Сил спеціальних операцій. Саме тут…
У житті всяк буває: один говорить, решта — чухаючи потилиці, потім розгрібає сказане. Але це все одно вже — як після обіду ложка до столу…
У першій декаді лютого в Кремлі відбулася чергова доленосна нарада…
Її учасники за звичкою відірвались усмак на українському питанні, пропапужили вкотре ідею «русского міра», ґрунтовно обсмоктали питання, як правильно той «мір» транспортувати — від вдячних народів Крайньої Півночі до племен Африки. Оскільки, за оперативними даними ФСБ, і серед бушменів, і серед пігмеїв та ще серед кількасот екзотичних племен цього континенту можуть гіпотетично проживати особи російської ідентичності, які зачепились у цих теплих рекреаційних краях ще за часів шотландця-дослідника Девіда Лівінгстона, а також після Першої та Другої англо-бурських воєн у XIX столітті…
Кажуть, до перерви учасники наради добалакались до першої хрипоти і «одобрямсили» першу ухвалу, що «русскій мір» був, є і залишатиметься й надалі пріоритетною темою для російської держави.
А коли, після буфету та санітарної п’ятихвилинки, повернулися до зали засідань знову, то на «русскомірському» порядку денному добалакались вже до другої хрипоти і другої не менш історичної ухвали із кількох злободенних питань: захист цього «міру», розвиток відносин із цим «міром» і механізми та форми проштовхування «міру»…
Коротше кажучи, капустяно-квасовий «русскій дух», як це було зазначено останніми внесеними змінами до Конституції Росії та підсумками вже цієї поточної наради, не повинен мати жодних перешкод на своєму усепроникному шляху до всіх дірок та закапелків усього сущого на землі…
…Нарада, як і планувалось, скінчилась на традиційній пафосній ноті!
Дмитрові Пєскову після неї випав лише останній акорд — роздавати направо й наліво, куди тільки долетить, його гучне ретрансляційне слово, широкомасштабні інтерв’ю різноплановим засобам масової інформації та всім, хто з ними з унісон хекає одним правильним соціально-політичним повітрям…
Велемовний до публічних виступів речник президента Росії із задоволенням і сановитим завзяттям спромігся на виконання своїх службових обов’язків…
І почав сумлінно теревенити на всі, як вимагає того фах, інформаційні заставки… Доки на запитання не вельми дружелюбного УНІАНу, які методи використовуватимуть у просуванні «русского міра» в Україні, — не злетіла з вуст цього «медіа-горобця» конспірологічна фраза: «Просуватимемо його м’якою силою…»
Переполох, як кажуть компетентні свідки, у першопрестольній, власне, із цієї нетрадиційної для войовничого Кремля фрази і зчинився…
Як донесли її до вух самого Володимира Путіна, він усією геркулесівською вагою тіла і беркицнувся у розписане державницькими вензелями династичне крісло… Та ще рукавом зачепив зненацька кнопку прямого зв’язку із міністром оборони Росії.
Те, що було далі, самі, правда, ми не бачили, проте чули…
— Що сталося?! — забіг до кабінету захеканий маршал Сергій Шойгу.
— Що малося — те і сталося!.. — випалив прямо у лоб господар високого кабінету. — Тобі не здається, Серьога, що в нашого речника Дмитра дещо похитнулось здоров’я…
— А з чого це видно, Володимире Володимировичу?!
— Та з того, що якось зарано наш бравий на вигляд Діма почав говорити про якусь «м’яку силу»… І взагалі — що то за сила така, якщо вона вже — м’яка?!
— Авжеж, погоджуюсь, Володимире Володимирову… Виходить, справді дурницю вмолов!.. А вона, це ж треба, на світ Божий випорхнула!.. Язикатій матері його ковінька…
— Тож і я кажу: як ми тепер той наш «русскій мір» скрізь втюхуватимемо людям, коли у нас у самих, гм-гм, та наша сила ні з того, ні з сього враз м’якою стала?!.
— М-да, намалювалась тактично-стратегічна проблемка… Скажу прямо: не для нас це, людей воєнних… Одразу, як кашу солдатську, її по тарілці не розмажеш… Це ж, якщо йти за отою «м’якою» силовою доктриною, то гусениці наших танків відтепер чи не подушками із матрацами обкладати слід, аби не гриміли задурно землею українською?!
— Отож-бо!.. Ти, Серього, краще скажи, чим нам тепер «Гради» та гармати із мінометами донбаським браткам-ополченцям заряджати?! Чи не послідом курячим та пір’ям качиним… Ну й Дімуля, ну й балакун камасутровий!.. Учудив усім нам на горох та віники до нього… Що оту словесну шрапнель тепер і до купи не зметеш…
— А може, наш Пєсков під тою «м’якою силою» щось інше, суттєвіше, на увазі мав, Володимире Володимировичу… Скажімо, хотів так нашу пропаганду в Україні трохи завуалювати… Щоб не дуже вона вже людям вуха різала та в око впадала… Без нарочитої, знаєте, агресивності… А ніжно та м’яко руйнувала свідомість, просуваючись до кінцевої мети… Щоб усьо їм було потім — наш всеперемагаючий та всюдисущий «русскій мір»!..
— Ти, Серьога, ще драмтеатри та концерти із виступами наших співунів горластих згадай… Та в цей пропагандистський борщ накриши!.. Невже не знаєш, що урвалася нашим лємєшєвим та балалаєчним тріо мотузочка в Україну… Не пускають їх більше бандерлоги до себе на гастролі… Ну хіба що з книжок російських тільки Тимура з його благодійно-геронтологічною командою та тих шмаркачів Чука із Геком того ж таки гайдаровського ще пропхнути через держкордон якось можна… А так до України — ні рукою, ні п’ятою!.. Ахілесовою!..
— То що ж це воно тепер, Володимире Володимировичу, виходить?! Хотіли «русскій мір» твердою рукою скрізь просувати… Таку нараду грандіозну днями відбухали… А воно… Що дурна баба на воза всілася, з якого перед цим кобилу випрягли!.. І не поїдеш!
— Еге ж, Серьога, твоя сувора воєнна правда… Все в один момент — глобальною пєсковською «м’якою силою» накрилось… Ось як буває!.. Не життя — а якась суцільна політична імпотенція, спершу і не добереш, хто тебе танцює!..
— Так тепер нам що, Володимире Володимировичу, не «русскій мір», а з Україною справжній мир, випадає, підписувати… І Крим, і Донбас їхній у спокої нарешті залишити?!
— Ой не знаю, Серьога, не знаю… Хай для початку речник мій Дмитро до наших кремлівських проктологів, урологів, невропатологів та взагалі до всіх лікарів, що передбачено за списком диспансеризації, сходить… На медогляд!.. Може, для початку наші Пантелеймони-цілителі щось путнє не тільки йому, із його особистими, як на мене, чоловічими проблемами скажуть… а й нам потім через той Дімин епікриз якусь мудру пораду дадуть…
Все ж всі ми під Богом ходимо!.. Сьогодні під ногами ще доріжка у нас червона, що паркет прикриває, аби не рипів, а завтра, гляди, вже — якась потойбічна «м’яка сила», бий її трясця, у печінки вгризлась… Тілом просувається! Що ні лягти, ні встати… Що ні з тим «русскім міром», що без нього, ріднесенького…
— Оце правильно, Володимире Володимировичу!.. Ой, правильно кажете!.. По-державницькому мислите! Було б здоровля! А тому всьому — хай справді буде грець!..
Так, до речі, і ми думаємо!!! Бо щирому українському козакові той «русскій мір» із його дурман-духом — що сухий лопух до поперека. Ні пече він нам, ані гріє!..
Спеціально для АІ — Йозеф Швейк-правнук, також бравий вояк і вірний побратим рядового Чонкіна
