Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 23 серпня 2024…
Недарма народна мудрість каже: шляхи Господні несповідимі. Ці слова сповна стосуються історії кохання двох людей, яких поєднало й перевірило на міць лихоліття війни.
До початку кремлівської окупації Донбасу Олег Мороз і Оксана Бикова мешкали у місті Горішні Плавні, що на Полтавщині, але не були знайомі. Він працював на гірничозбагачувальному комбінаті, вона займалась підприємництвом.
Усе докорінно змінив 2014 рік, коли країну спіткала російська анексія Криму та військова агресія східного сусіда на Донбасі. Олег серед перших зарахований до складу окремої санітарної роти та пройшов через жорстокі бої, зокрема під Іловайськом. Оксана ж залишила в минулому цивільні справи і з головою поринула вактивну волонтерську діяльність.
—Це і стало першою передумовою нашого знайомства,— розпочала розповідь жінка. — Його величність випадок привів мене до містечка Карлівка, що на Донеччині. Саме там уперше побачила Олега. Ззовні схожий, як дві краплі води, на своїх бойових побратимів, він,однак,одразу вразив своєю енергетикою й особливим поглядом. Попри втому й напруження його очі випромінювали надзвичайне тепло й доброзичливість. Я була рада цьому знайомству, але мене чомусь не полишало відчуття, що воно переросте в щось більше, ніж просте спілкування.
Олег же у своїх симпатіях визначився, як сам зазначає, першої ж миті. Але через бойові перипетії й клопоти не зміг зберегти номер телефона обраниці.
Понад півроку шукав можливість відновити знайомство і, як з усмішкою розповідає Оксана,таки «нарив її телефон» під час відпустки додому, проявивши неабияку наполегливість, кмітливість і винахідливість.
Відтоді вони нерозлучні. Щоправда, спілкувалися здебільшого на відстані. Другу ротацію Олег проходив під Авдіївкою у 2017 році. Там під час чергового волонтерського десанту воїн і освідчився Оксані. Два роки знайомства лише впевнили обох у бажанні поєднати долі та створити сім’ю.
Але, яку багатьохлавсторі, у нашому випадку була маленька інтрига. Як розповіла сімейна берегиня, безстрашний воїн, якого не зламали кулій осколки, тривалий час не наважувався освідчитись через звичайну сором’язливість.
Повернувшись до мирного життя, молодята продовжують залишатися соціально активнимий небайдужими громадянами. У 2017 році за плідну громадську діяльність Оксана отримала високе звання «Народний Герой України». А створене ними за кордоном українське підприємство стало також джерелом поповнення національного бюджету та зміцнення обороноздатності країни.
Вони разом усюди: на виробництві й у вільний час. Багато подорожують, намагаються якнайповніше та раціональніше використати час для облаштування сімейного вогнища.
На традиційне запитання, хто домінує в сім’ї, Оксана відповідає просто і з притаманним їй почуттям гумору: «Ми ж таки живемо в Україні. А матріархату в нас ніхто не скасував».
Попри різні характери та вподобання, їх міцними узами поєднує обопільне бажання творити добро й гармонію для людей навколо і для себе.
—А ще мій борщ, фірмове сало та неперевершений плов, приготовлений Олегом,— з усмішкою додала на завершення розмови бойова подруга воїна.
Фото з сімейного архіву Олега Мороза та Оксани Бикової
