У минулому літаючі дрони успішно і не дуже використовували не лише під час ведення війн, але й у цілком мирних сферах. А часом безпілотники й поготів відігравали абсолютно…
АрміяInform продовжує серію публікацій, присвячених Дню закоханих. Цього разу наша розповідь про подружжя Вадима та Аміни Франасюків — військовослужбовців з навчального центру «Десна».
Як вони познайомились, як розподіляють хатні обов’язки та до чого має бути готовий чоловік військовий, якщо його дружина теж служить в армії — про це читайте в нашій святковій лавсторі.
«Загадали бажання, щоб наступний Новий рік зустріти разом. І все справдилося»
— Я ніколи не вірив, що міцні стосунки можуть скластися з людиною, з якою познайомився в соцмережах. Був прихильником живого знайомства і спілкування. Але так вийшло, що саме зі своєю дружиною ми познайомилися за допомогою Facebook. Наприкінці 2019-го я поїхав у відпустку додому. Був у свого дядька в гостях. І там вирішили сфотографуватись разом із песиком. Те фото вподобало багато людей. Це була перша світлина, під якою поставила лайк Аміна. Вирішив їй написати. Скажімо так: це був саме той лайк, який усе змінив. У нас з Аміною пізніше навіть з`явився спільний пост у Facebook про це. Власне, з того моменту все і почалося… Перед Новим 2020 роком, ще не побачившись, але підтримуючи телефонний зв’язок, ми загадали, щоб наступне Новоріччя зустріти разом. І все справдилося. А 2021-й зустріли вже у статусі чоловіка й дружини, —згадує Вадим Франасюк.
— Він довго вагався приїхати до мене — то зарплату ще не отримав, то ще щось. Я вже навіть почала думати: нащо те знайомство, якщо він не хоче приїхати? А виявилося, що він просто соромився — бо думав, що треба водити мене по ресторанах, щоб на першому побаченні склалися відповідні враження. Але коли приїхав… забрав мене з роботи, і ми пішли до кінотеатру на фільм «Скажене весілля — 2», — ділиться спогадами Аміна.
«Тільки сів у автобус, отримую SMS: прийшла зарплата. Думаю: о, це знак!»
— Чого, власне, вагався й одразу не їхав… Я тоді прибув у відпустку і не сподівався, що відбудеться наше знайомство, що треба їхати до Аміни. Водночас уже поїздив по гостях і родичах — ну й фінанси, як кажуть, порозходились… Тоді я міркував: Аміна — дівчина видна, мені слід справити хороше враження, щоб перше побачення було шикарним. До того ж вона — трішки вища за мене зростом… Зрештою, наважився. Зателефонував їй і кажу, що приїду, але ми йдемо лише на каву. І от тільки сів у автобус, отримую SMS: прийшла зарплата. Думаю: о, це знак! Погуляємо нормально! — розповідає військовий.
За його словами, зустрілися біля Луцької обласної клінічної лікарні, де Аміна тоді працювала.
— Хвилювався тоді. Бо фотографії фотографіями, але наживо Аміна виявилася набагато красивішою! Я мав заїжджений стереотип, що дівчина хоче бачити біля себе хлопця свого зросту чи вищого. Але подумав: якщо ризикнув, треба йти до кінця і не здаватися. І не пошкодував, — додає Вадим.
— Коли йшли тоді разом, я ще думала: чи візьме він мене за руку, чи стидатиметься? І от тільки це подумала, як рука Вадима бере мою… Він якось так налаштував до себе, що вже було однаково: нижчий він за мене чи вищий. Підкорив своїм характером, харизмою… Одружилися ми 16 липня — на мій день народження. Я завжди мріяла, щоб у цей день розписатися… 8 березня Вадим зробив пропозицію, і влітку побралися, — каже Аміна.
…Вона зазначає, що в родині вони все роблять разом — їсти готують, прибирають у хаті, займаються пранням.
— Дружині прагну допомагати в усьому. У моїй сім`ї нас двоє братів, тож ніколи не було розподілу на чоловічу й жіночу роботу. Для мене з дитинства не було важко помити підлогу чи прибрати. До того ж я військовий… Звісно, щодо приготування їжі — мені до Аміни рости й рости. Щось простеньке можу приготувати, а кохана на кухні у мене королева, — зауважує чоловік.
«У Аміни після перших днів занять ТТХ автомата „відскакували від зубів“»
— З дитинства хотіла бути військовою. Як почалася війна, батьки боялися відпускати мене до армії. Я не страшилася, а вони — навпаки. Але коли познайомилася із Вадимом, дізналася, що він військовий, і собі думаю — підпишу контракт зі Збройними Силами. Спочатку Вадим не хотів, щоб я йшла до армії. Казав: у службі є нюанси, а ти леді, раптом не впораєшся. Але я його переконала і підписала контракт. До цього рішення ми разом дійшли, — каже дружина.
— Коли Аміна проходила загальновійськову підготовку, дуже переживав. Вона раніше працювала в цивільній лікарні маніпуляційною медсестрою, а тут — бронежилет, автомат, стройовий вишкіл… Чи витримає психологічно? Розумів, що я завжди поруч, в одному навчальному центрі, і мені не проблема — підійти й вирішити якесь питання. Але я намагався так її підготувати, щоб вона могла за себе відповісти і сама з усім впоратися. І коли в Аміни після перших днів занять ТТХ автомата «відскакували від зубів», я був приємно шокований! Навіть я вже деякі нюанси позабував, а вона настільки все досконально вивчила! Та й весь курс загальновійськової підготовки був чимось новим, від чого вона отримувала задоволення і не хотіла розлучатись із автоматом, — з гордістю каже Вадим.
Як виявилось, він теж мріяв змалку про військову стезю:
— Спочатку вступив до медичного коледжу, на фельдшера. Хотів потім іти в армію, але дідусь на той час сильно хворів, і я не міг дозволити піти служити й покинути його без підтримки. І вже тільки після того, як він помер, почав оформлюватись на контракт. Саме дідусеві дякую за патріотичне виховання.
«Вдома військова субординація недоречна»
— Дружина військового має бути готовою до всього, що плани у будь-який момент можуть змінитись. На початку подружнього життя ніяк не могла до цього адаптуватись. Бо звикла: все має бути чітко: як запланували день, так і має відбутись. Щойно обоє опинились в армії — все стало по-іншому, — розповідає Аміна.
— Якщо чоловік військовий і обіймає якусь посаду, має звання, він повинен пам’ятати одне: звання й посада — це там, на службі. А вдома дружина, у якої навіть нижче звання, може запросто «построїти» чоловіка. Тобто треба бути готовим, що вдома військова субординація недоречна… Але дякую батькам Аміни за те, що виховали її такою, — додає Вадим.
Нині родина Франасюків найбільше мріє, щоб у ближчому майбутньому у їхній родині благополучно відбулося поповнення. Молодята чекають малюка!
Фото — з особистого архіву родини Франасюків
