ТЕМИ
#ТЕРОБОРОНА #СОЦЗАХИСТ #СПОРТ #РАШАБУМ #ЛАЙФХАКИ #ООС #КОРУПЦІЯ #ІНФОГРАФІКА

«…Траплялося, що не лише зуби лікували, а й пальці шили, очі крапали» — стоматологиня-волонтерка про поїздки на передову

Прочитаєте за: 7 хв. 9 Лютого 2021, 8:26

Сьогодні, 9 лютого, у світі відзначають День стоматолога. Напередодні журналіст АрміяInform спілкувався з однією з координаторок, активною учасницею всеукраїнської волонтерської спільноти «ТриЗуб Дентал» із Хмельницького Оленою Синявською, за плечима якої понад пів сотні робочих поїздок на схід.

— Пані Олено, ваше «до 2014-го», яким воно було?

— Тоді у нас з чоловіком уже 17 років була успішна приватна стоматологічна практика. Щодо обізнаності у військових питаннях, то вони обмежувалися знаннями про те, що у Хмельницькому є академія, де навчають прикордонників.

— Сьогодні ви знаєте більше?

— Так! Якби не війна, я і не знала б, що є різні види й роди Збройних Сил, є прикордонники, Нацгвардія, поліція і ДСНС. Я з величезною вдячністю і щирим захопленням відкрила для себе у 2014 році, що в нас є багато відданих, потужних, професійних військових, які здатні захистити нас, незважаючи ні на що!

В Ізраїлі дитяча аптечка була укомплектована в рази краще, ніж у наших хлопців на передовій

— Як усе починалося?

— З початком війни до нас звернулася моя колега й запитала, чи можемо ми чимось допомогти. Йшлося про медичні препарати, кровоспинне, турнікети тощо. Я сказала, що, звісно, можемо й хочемо. А як інакше!?

Я тоді дізналася, наскільки просунута медицина невідкладного стану за кордоном і яка халепа з цим у нас. Я не кажу про військо, я маю на увазі Україну загалом.

На той час у нас була біда. Навіть з моїми професійними знаннями я почувалася повним профаном. До слова, про відомий кровоспинний препарат Celox тоді й чути не чули ні в обласному управлінні здоров’я, ні в Міністерстві. Ми шукали приватні контакти по знайомих у Києві, Львові, Харкові, Одесі, Дніпрі, домовлялися з друзями в Польщі, Німеччині, Ізраїлі, Канаді, США. Знаходили, купували й везли на Схід.

Прикро було до сліз, бо у 2014 році дитяча аптечка в Ізраїлі була укомплектована в рази краще, ніж у наших хлопців на передньому краї війни.

— Розкажіть про свою першу поїздку на війну як зубного лікаря.

— У 2015 році нам з Геною зателефонував колега із Хмельницького, лікар-стоматолог Вадим Загородній. Він одним з перших почав їздити в район АТО, співпрацювати зі співзасновниками волонтерської команди проєкту «Укроп Дентал», а нині «ТриЗуб Дентал», капітаном запасу, знаним і потужним волонтером Ігорем Ященком і хірургом Володимиром Стефанівим. Каже щось на кшталт: «Треба нашим хлопцям-захисникам зуби полікувати там, в АТО. Ви як?» Ми, не вагаючись ні секунди, погодилися. Вже потім почали уточняти, коли, куди їхати і що з собою брати.

У кінці червня ми з чоловіком узяли дві великі валізи необхідного розхідного матеріалу й поїхали в Карлівку, що дорогою з Покровська до Пісків. Пригадую різні специфічні розмови пасажирів в Інтерсіті, коли прямували з Києва до Костянтинівки. Як вийшли у Костянтинівці на вокзалі, а там таксисти, не стидаючись, на всю горлянку кричать: «На Данєцк! На Луганск!» Мене порвало! Як так, як?! Відтоді я не люблю Костянтинівку, правда не люблю.

У Карлівці нас зустрів Ігор Ященко і його друг та колега Валерій Горбенко. Ми працювали «на борту» — так ми відтоді й донині називаємо наші пересувні мобільні стоматкабінети. Працювали багато, по 18 годин на добу з невеличкими перервами на каву. Було важко фізично, але морально ми почувалися дуже круто, бо були потрібні нашим хлопчикам і дівчаткам! Тоді ми зрозуміли, наскільки наша допомога є важливою та необхідною, та в той же час збагнули, що одного мобільного стоматкабінету буде мало.

Раз на пів року ви маєте відвідувати дантиста, навіть якщо вас нічого не турбує

— Пані Олено, то які проблеми із зубами у наших хлопців на війні та в чому їхня особливість?

— Проблеми із зубами в усіх нас від неналежного догляду, невчасної профілактики, незавершеного медичного лікування — передусім. У воїнів, які виконують бойові завдання в особливих умовах на війні, додаються ще й стреси, не завжди правильне харчування, вживання енергетичних напоїв.

Відкрию вам таємницю, що стоматолог — це той лікар, від якого ще ніхто не втік. Рано або пізно ви будете в його кріслі. Відповідно — раз на пів року ви маєте відвідувати дантиста, навіть якщо вас нічого не турбує.

Першочергове завдання проєкту — санація й запобігання виникненню невідкладних стоматологічних станів. Але з часом спектр послуг розширився, й завдяки допомозі небайдужих людей ми отримали змогу встановлювати імплантати. Нагальним є питання протезування, яке потребує додаткових потужностей і кваліфікованих кадрів, та ми намагаємося розв’язувати й цю проблему.

Крім військовослужбовців, ми також лікуємо й дорослих та малих місцевих мешканців. Часто траплялося, що не лише зуби лікували, а й пальці шили, очі крапали.

Порада спеціаліста: Необов’язково тягати із собою на бойові виходи зубну щітку, пасту чи ополіскувач. Сьогодні є достатній вибір засобів гігієни для екстремальних умов у вигляді пінки або жувальної гумки. Можна полоскати зуби звичайною водою. В ідеалі — завжди мати із собою зубну нитку, вона не займає багато місця.

— Мобільні стоматкабінети — борти, як ви їх називаєте. Що це, звідки вони у вас?

— Перший борт, з якого все почалось у Карлівці, то знайдений волонтерами пересувний стоматкабінет, який давно стояв без діла. Його ще задовго до війни привезли в Україну з Європи.

Другий борт — «ТриЗУБ-2». Це звичайний хлібовоз, який нам подарували брати Ковальчуки з Деражні, а вже до ладу його доводили Валера Горбенко в Черкасах, Олександр Шимченко в Одесі та Василь Мєзєнцев в Запоріжжі. До речі, коли Валера Горбенко ставив на авто електропроводку, то втратив кілька пальців руки. Він тривалий час сумнівався, чи зможе й надалі займатися стоматологією. Слава Богові все минулося, й ми часто працюємо разом у парі.

Третій наш борт — «ТриЗУБ-Борсук-Аліса», і саме я координую від нашої волонтерської спільноти роботу на ньому в районі ООС. Це вітчизняний пересувний стоматкабінет, який знову ж таки передали наші хлопці з Деражні. Він теж пройшов через Горбенка, Шимченка, з устаткуванням допомагали Артем Похил і дуже багато інших колег і друзів.

Завдяки їм і всій патріотичній стоматологічній спільноті, сьогодні ми маємо сучасне обладнання на всіх бортах і сучасні матеріали для надання кваліфікованої допомоги.

На бортах є сучасні рентгени, томографи з датчиками і комп’ютерами, комп’ютерні шприци для анестезії, помпи на подачу води, пилососи, слиновідсмоктувачі, автоклави, весь необхідний інструмент і матеріали. Скажу вам, що не всі сьогодні приватні стоматкабінети мають таке обладнання й устаткування, як у нас на колесах.

Приблизна вартість мобільного кабінету, якось порахували військові з вищих штабів, становила один мільйон гривень. Та на розхідні матеріали за ці роки коштів пішло в рази більше.

Усе, на чому ми сьогодні працюємо в районі ООС, придбано та зроблено виключно власним коштом членів нашої дружньої стоматологічної спільноти. Жодної копійчини з держбюджету чи від якихось закордонних міжнародних грантів, як може хтось подумати, немає.

Поїздки на війну стоматологів теж на ротаційній основі

— Як плануються ваші ротації. Хто у вашій команді?

— Їздимо ми в район ООС здебільшого на 10–15 діб. За ці роки через наші мобільні борти пройшло, певно, з півтори сотні стоматологів-волонтерів як з величезним досвідом, так і талановитих початківців. Приміром, з нашої із чоловіком приватної стоматклініки всі лікарі були у відрядженні й не раз, і не п’ять. Та, аби поїхати й лікувати зуби воїнам на Сході, треба спочатку показати, чого ти вартий, тут. І обов’язково з «первачками» їде хтось із досвідчених лікарів. Ми до цього ставимося дуже відповідально.

З 2015 по 2018 роки ми їздили щомісяця на 10 днів. Бувало таке, що з чоловіком бачилися на зупинках залізничних вокзалів. Він їхав туди, а я вже поверталась або навпаки.

Дуже багато імен голосних і достойних працювали на борту, як-от: Вадим Загородній, Володимир Стефанів, Валерій Горбенко, Наталя Бабійчук. Вони власним прикладом надихають багатьох молодих лікарів, які розуміють, що робота на борту — то інший формат стосунків, спілкування й навчання теж. Є у нашій команді багато лікарів, які за певних причин чи обставин не можуть собі дозволити поїздку на Схід. Такі колеги доліковують хлопців у містах, де дислокуються їхні підрозділи, протезують, допомагають з розхідними матеріалами, устаткуванням, фінансами. Вони теж дуже важлива складова нашої спільної справи.

— Ваш позивний «Дюймовочка». Звідки й чому?

— «Дюймовочка» я з Карлівки, від самого початку. Назвав мене так сивовусий з таким же козацьким чубом справжній козак дядя Володя. Він закінчив академію з розведення коней і навіть працював у конюшні в Паваротті, щоб ви розуміли. Прекрасний кулінар, який готував чудову казкову поленту й купу інших крутих італійських страв. Він постійно намагався мене нагодувати, проявляючи у такий спосіб свою турботу. Та дарма, тому й прозвав «Дюймовочкою».

Я коли працюю, то не їм. П’ю лиш каву. 10 днів працюю, значить усі 10 днів на каві. Хоча влітку, коли спекотно, морозива можу з’їсти чи шовковиці стиглої з дерева зірвати, іноді томатного соку вип’ю.

— Про що найчастіше згадуєте, поринаючи у спогади про Схід, про що хотіли б забути?

— Не люблю Костянтинівку через таксистів, як вже казала на початку. Воліла б не те що забути, а й не знати про це.

З найбільшим болем у серці, зі сльозами в душі згадую тих хлопців і дівчат, яких забрала війна. Це невимовна туга й розпач. Молоді, красиві, повні сил патріоти, цвіт української нації…!

Пам’ятаю, як в одну з перших поїздок я пролікувала хлопчика, а він, вставши з крісла, дістав з кишені цукерку, простягнув мені її на долоні й винувато сказав: «Дякую, це вам, у мене із собою більше нічого немає!» Я сказала йому зачекати, побігла в магазин, набрала купу всього — цукерки, зефір, вафлі, сік — і віддала йому. Відтоді кожен із хлопців за хорошу поведінку у кріслі отримує від мене шоколадну цукерку.

…P.S. У лютому 2019 року Олена й Геннадій Синявські за поданням командира окремого батальйону морської піхоти підполковника Вадима Сухаревського нагороджені почесними нагрудними знаками начальника Генерального штабу — Головнокомандувача Збройних Сил України «За заслуги перед Збройними Силами України».

Фото автора та з архіву Олени Синявської.

25

Кореспондент АрміяInform
Читайте нас у Facebook