Насамперед завдяки його творам широкому загалу відомі візуальні образи українських військовиків часів Української революції 1917‒1921 років та почасти боротьба Української Повстанської…
«А хто б не хотів служити біля моря?» — із гордістю промовляє лейтенант Дмитро «Хмара» і демонструє професійно обладнаний взводний опорний пункт, на якому він головний.
Звісно, Дмитро жартує. На його позиції – не до романтики! Ще б пак! Ворог за якихось кілька сотень метрів, не більше…
Дмитро – фактично вчорашній випускник. Лише якихось пів року тому киянин закінчив навчання у Львівській «сухопутці», а за місяць після випуску вже повним ходом разом із підлеглими облаштовував нові передові позиції. Та, очевидно, за цей короткий час «Хмара» вже встиг завоювати авторитет серед досвідчених та загартованих у боях морпіхів.
— Мені пощастило. Я потрапив до неймовірних воїнів! Більшість підлеглих – молоді хлопці, по 20-28 років, — розповідає «Хмара». – Та молодість на війні – не показник, адже багато з цих «хлопчаків» мають за плечима по кілька ротацій. Словами та обіцянками у таких побратимів авторитету не здобудеш, вони пізнають людей у вчинках та виконанні завдань!
«Хмара» зізнається, що мріяв саме про морську піхоту. Тому і граніт науки «гриз» максимально старанно. Хотів мати високий рейтинг, аби по випуску мати змогу обирати підрозділ.
— Морська піхота – не підвела! Коли прийшов служити, переконався – це справді еліта! Я вчився вже під час війни, вступив до Львівської академії Сухопутних військ у 2016-му, постійно моніторив новини і вже не міг дочекатись, коли й сам стану корисним на фронті.
Нині обстановка на ВОПі відносно спокійна, все ж перемир’я. Та лейтенант переконує, що це зовсім не привід розслаблятись, тому спуску підлеглим не дає.
— Ми постійно тренуємось, тож готові в будь-яку мить відбити ворожу атаку! А моральний дух у морпіхів завжди на висоті!
