«Я мрію про те, щоб бути корисним — допомагати, захищати. Робити свою роботу якісно та в тіні, як супергерой: його ніхто не бачить, але на ньому тримається державна…
Я побачив цю молоду закохану пару в нашому храмі зранку. Вони, одягнуті в яскраві сорочки-вишиванки, аж сяяли. Я запитав їх:
— А звідки ж ви такі красиві?
— А ми сьогодні тут — вінчаємось! — відповіла вона.
Він Олександр — воїн! Двадцятирічний лейтенант, на московсько-українській війні. На фронті, усвідомлюючи всю небезпеку, в критичний момент, він усім тілом впав на протитанкову гранату. Втратив зір. Переніс купу операцій. Але саме своїм подвигом врятував життя тринадцятьом іншим воїнам.
Вона — молода і красива Василина. Безмежно закохана, міцно тримаючи свого обраного за руку, впевнено підвела його до Святого Причастя.
Перед святим дійством, перед самим Таїнством їхнього Вінчання, я розстелив для них м’який зелений килим. Поки Олександр сидів на стільчику, я нахилився ближче до нього і шанобливо торкаючись мужнього плеча, промовив йому лише кілька вітальних фраз. А потім, сівши у своє авто, я їхав додому, а сльози розмивали всі картинки серпневої неділі. Плакав тому, що не знав, чим допомогти цій красивій закоханій парі. Але я знаю, що допомога буде. І вона уже є. І та допомога незрівнянна з допомогою людською. Адже вони — ПОВІНЧАЛИСЯ. І ТОЙ СОЮЗ БЛАГОСЛОВИВ САМ ГОСПОДЬ!
Сергій Файфура в дописі на Facebook
