Про свій бойовий шлях в інтерв’ю кореспонденту АрміяInform розповів оператор полку Сил спеціальних операцій, який наразі продовжує службу на інструкторській посаді навчально-тренувального…
«Особливий випадок» — так льотчики називають аварійну ситуацію в небі. Крім потреби збереження техніки, головне завдання — врятувати життя, тож здебільшого вихід з екстремальної ситуації — евакуація пілота й екіпажу. А що далі? Що робити після приземлення? Куди йти і хто допоможе?
На ці питання стажист АрміяInform спробував знайти відповіді в Центрі управління пошуково-рятувального забезпечення польотів авіації Збройних Сил України. У Центрі зазначають, що пошуково-рятувальне забезпечення є одним з видів забезпечення польотів авіації. Без будь-якого з видів забезпечення польоти не відбуватимуться. У чому суть? Пілот повинен знати, що в разі якоїсь екстремальної чи аварійної ситуації в польоті за ним вийдуть фахівці, які його знайдуть, урятують та евакуюють. Кожне повітряне судно обладнане системою радіозв’язку та навігацією, і пілотові достатньо подати сигнал в ефір про поломку чи аварію, тоді пошуково-рятувальні сили й засоби приходять у стан першої готовності.
У мирний час пошук і рятування здійснюють у єдиній системі проведення авіаційних робіт з пошуку й рятування — це державна система, в якій авіаційні рятувальники працюють разом з фахівцями ДСНС України. На забезпеченні польотів є пошуково-рятувальні літаки та вертольоти, рятувальні парашутно-десантні групи, наземні пошуково-рятувальні групи, а також пожежники й медичні підрозділи. На борту пошуково-рятувального повітряного судна чергує група з двох-трьох підготовлених людей зі спеціальним обладнанням і спорядженням, яке потрібне для десантування в разі неможливості дістатися до постраждалого посадковим способом, а наземні підрозділи зі свого боку виконують обов’язки на землі, в районі аеродрому. Варто зауважити, що саме фахівці пошуково-рятувальних і парашутно-десантних служб укладають парашути для льотного складу, опечатують їх і передають бортовому техніку, який вкладає їх у крісла літака.
Ще одним з основних завдань пошуково-рятувальної та парашутно-десантної служби є проведення підготовки льотного складу до вимушеного покидання повітряного судна та до дій в умовах автономного існування, простими словами, виживання в екстремальних умовах. Усе ж таки пілот чи екіпаж повітряного судна може опинитися і в епіцентрі бойових дій, і просто в незнайомій місцевості, тому часу на «подумати» може й не бути, а діяти треба оперативно: хто краще себе збереже, як не ти сам!? Кожен пілот повинен знати порядок покидання повітряного судна й уміти користуватися наявною парашутно-десантною технікою та спеціальним спорядженням, тому інструктажі та тренування з вимушеного покидання літака проходять щомісяця і перед кожними польотами. Крім цього, інструктори проводять з льотним складом заняття з виживання — кількаденні виходи на незнайому територію, наприклад, ліс або взагалі безлюдна місцевість.
— Для більшої зрозумілості варто додати, що все залежить від самого себе, і головне — оцінити обстановку після аварії, зрозуміти, куди і як рухатися, чи виходити на незахищений радіозв’язок чи ні, — розповідає начальник відділу контролю та підготовки пошуково-рятувальних сил і засобів підполковник Юрій Сметана. — Ключовим поняттям, про яке треба пам’ятати взагалі кожному, є «правило ТРЬОХ»: людина може жити без повітря 3 хвилини, без тепла — 3 години, без води — 3 дні, без їжі — 3 тижні.
Офіцер додає, що у мирний час члени екіпажу, який аварійно покинув літак, мають зібратися біля місця падіння повітряного судна, а під час бойових дій місце збору визначає командир. Не варто забувати і про те, що кожним парашутом можна зігрітися, замотатися, зробити укриття, обладнати намет, а щодо виживання загалом — усе ж таки варто навчитися орієнтуватися на місцевості та знати порядок виходу на зв’язок, корисними будуть і знання з тактичної медицини.
Щодо кваліфікації спеціалістів пошуково-рятувальної та парашутно-десантної служби можна не сумніватися. Наші рятувальники тісно співпрацюють з колегами з ВПС Нацгвардії штату Каліфорнія та Збройних сил Великої Британії (в межах тренувальної місії Orbital), де на дуже високому рівні поставлена підготовка з екстремального виживання. Підполковник Юрій Сметана зауважує, що, попри краще спорядження американських і данських спеціалістів, наші рятувальники не відстають у підготовці та якості виконання поставлених завдань.
— Ми плануємо налагодити співпрацю з міжнародними партнерами, створити центр виживання, який було втрачено після тимчасової окупації Криму, вдосконалити програми підготовки авіаційних рятувальників і льотного складу й поступово переходити зі старих стандартів і програм на нові, наближені до стандартів НАТО, — додає офіцер.
Роман Рибачук для АрміяInform
