ТЕМИ
#СОЦЗАХИСТ #СПОРТ #РАШАБУМ #ЛАЙФХАКИ #ООС #КОРУПЦІЯ #ІНФОГРАФІКА

Що робить і що зробить місто Лева для військових і ветеранів?! Актуальне інтерв’ю з міським головою

Прочитаєте за: 18 хв. 23 Січня 2021, 15:01

Андрій Садовий — новообраний мер Львова, політик і головний міський господарник. У спілкуванні з кореспондентами АрміяInform він дав відповіді на низку важливих запитань, що цікавлять як воїнів і ветеранів, так і простих мешканців цього мегаполіса, який справедливо вважають культурною столицею держави.

«Треба бути настільки сильними, щоб ворог і не думав на нас нападати»

— Андрію Івановичу, на Вашій офіційній сторінці вказано, що Ви проходили строкову службу у Збройних Силах. Ви цим пишаєтесь?

— Я служив ще за часів Радянського Союзу в підрозділах зв’язку дальньої авіації. І тому маю особливу шану до людей, які люблять небо. Службу я закінчив у військовому званні «старший сержант». Вважаю, що кожен мужчина має пройти службу, тим більше — у нинішніх умовах. Якщо вмієш володіти зброєю, то можеш захистити свою родину, місто та країну. І я вважаю, що в цьому плані маємо ще дуже й дуже багато зробити в державі. Адже в декого досі є ілюзії, що якщо війни безпосередньо тут у нас немає, то ніколи її тут і не буде. Це не так. Треба бути настільки сильними, щоб ворог навіть і не думав на нас нападати. А якщо вже і напав, то щоб отримав такі ураження, аби вдруге подумав, чи варто нападати. Тому має бути відповідна державна політика. І мені дуже подобається, як це зробив Ізраїль. Там час служби хлопців і дівчат використовується для того, щоб вони ставали патріотами. І дуже часто з дітей саме так виховують повноцінних, освічених і мудрих громадян. Це титанічна праця. І в нас нема іншого шляху, бо Росія була, є і залишиться нашим сусідом. І це завжди є джерелом певної агресії. Тому наша сила в нас самих. Ми повинні це зрозуміти. І це має усвідомлювати не лише Міністр оборони, а й усі високопосадовці.

Про земельні ділянки для учасників АТО/ООС і виплати у 100 тисяч

— Одним з важливих питань для Львова завжди була земля. Якою тепер є ситуація щодо виділення земельних ділянок у межах міста для учасників АТО/ООС? Які досягнення та проблеми тут є?

— Перше, що ми зробили, коли розпочалася війна, створили в місті Центр допомоги учасникам бойових дій. Фактично це те місце, куди кожен, хто вертається з війни, може прийти й отримати допомогу. Це й медичне лікування, психологічна реабілітація, й можливості працевлаштування. Звісно, виникає питання, чи є якісь компенсаторні механізми? У багатьох громадах одразу вирішили — дамо землю. Але будьмо реалістами: якщо тобі дають ділянку без мереж і комунікацій і вона вартує, грубо кажучи, 20 тисяч гривень, то є інші ділянки, які можуть коштувати і 2 мільйони гривень. І виходить так, що один воїн є кращим, а інший гіршим? Тому ми вирішили піти іншим шляхом. І вирішили, що кожен, хто повертається з війни, має право на отримання 100 тисяч гривень від громади міста. Це такий одноразовий платіж. Наразі вже понад 4100 воїнів отримали таку допомогу. Окрім цього, у черзі зареєстровано ще більше ніж 7 тисяч городян на отримання цих коштів, бо хлопці прибувають, реєструються, і я вважаю, що це правильно. Проте навколишні громади такої можливості виплат не мають. Це має такий вигляд, що Львів чи не єдиний обласний центр, який так допомагає воїнам. Наприклад, торік у бюджеті міста на допомогу учасникам бойових дій передбачено 128 мільйонів гривень — безпрецедентні кошти. Насправді це ті кошти, які має виділяти держава. Проте держава 2020-го забрала в нашого міста 591 мільйон гривень, яких просто не мала забирати…

Тому ділянки можна отримати. І багато хто їх отримує. Наприклад, Рясне-Руське, що біля Львова. Ми передбачили можливість виділення там десь 600 ділянок для учасників бойових дій. Але там є великі проблеми з комунікаціями. Я вже бачив, як з’являється певний «бізнес», коли деякі ділки підмовляють учасників АТО писати заяви й отримувати ділянки, обіцяючи їх викупити. Та це не нове. Львів уже у 1990-ті виділяв наділи тим, хто пройшов лихоліття Другої світової, учасникам УПА. І ви знаєте, 99,9 % з них на тій землі нічого не збудували. Їх одразу перекупили через другі-треті руки. Тому, якщо придумали гроші, треба дати людині гроші. А вона вже сама вирішить, чи витратить їх на навчання, чи зробить перший внесок у кооператив, чи має інші нагальні потреби, приміром, лікування. Тому йдемо саме такою дорогою.

— До речі, про ці сто тисяч… Ми отримуємо скарги від хлопців, зареєстрованих у Львові вже у 2015-му чи 2016 році. Багато з них неодноразово їздили й далі їздять у район проведення АТО/ООС. Однак вони не мають права на цю грошову допомогу. Чи буде якийсь перегляд умов виплати цих коштів?

— Скажу більше: деякі хлопці навіть спеціально перепрописуються, щоб отримати ці кошти. Тому тут теж є нюанси. У нас колись була програма: ми за народження трійні давали квартиру у Львові. То до нашого міста почали люди приїжджати, щоб саме тут народжувати! Але ми вчасно це зрозуміли. Рішення про виділення вищезгаданих коштів для воїнів ухвалює комісія, до якої входять і учасники бойових дій. У нас є одна-дві дуже складних ситуації у Львові, де намагаються мене атакувати та втягувати у процес. Я їм кажу: «Хлопці, є люди, які пройшли війну. Вони збираються разом і вирішують. Є чітка черга. І ніхто не має права отримати поза чергою!» Але є дійсно моменти, наприклад, як ви казали, що хтось прописався пізніше. Тому ця комісія розглядатиме питання щодо цих осіб. Я, звісно, зверну на це увагу, але втручатись у процес, вважаю, не маю морального права. Це нечесно і створює спокусу використовувати мене у кожному випадку, щоб я лобіював чиїсь інтереси. Вважаю, що закон — один для всіх. Ми за рік на цю компенсацію виділяємо по 100 мільйонів гривень. До того ж ще 28 мільйонів гривень торік пішло на інші допомоги. А це ті кошти, які місто мало витрачати на мережі, комунікації, ремонт у школах. Проте ми їх даємо військовим.

— Тобто навіть ті, хто прописався пізніше, можуть подавати документи на виплату грошей?

— Гадаю, що так.

— Чи отримання цих коштів є автоматичною відмовою від земельної ділянки? Чи людина може далі претендувати на землю?

— Львів не має вільної землі, він дуже компактний. Тому ми за рівність умов, адже місто за ці роки витратило приблизно 400 мільйонів гривень. Тому коли з’являється вільна ділянка, її виставляють на аукціон, аби отримати кошти. І ці гроші підуть учасникам бойових дій. Зокрема це ресурс, за який ремонтуємо садочки, школи. Якщо йти шляхом виділення землі, тут можуть бути корупційні моменти, які не проконтролюєш. Повторюсь: одна ділянка коштує 20 тисяч гривень, інша — 20 мільйонів. А яку кому дати? І ви опиняєтеся в шаленому конфлікті, вас починають звинувачувати. Ні! Для всіх рівний підхід!

У державі повинна бути чітка збалансована політика щодо ветеранів

— Андрію Івановичу, можливо, є нові ідеї стосовно допомоги учасникам АТО/ООС? Чи Ви ще не мали часу над цим подумати?

— Минулого тижня розмовляв з прем’єр-міністром і ми домовились, що він скерує новопризначеного Міністра у справах ветеранів до Львова. Тож у нас має відбутись робоча зустріч, бо у державі повинна бути чітка збалансована політика щодо ветеранів. А завдання місцевого самоврядування — ремонт доріг, опіка над школами, медицина. Держава має бути лідером процесу. Коли ми починали програму «100 тисяч для кожного, хто пройшов війну», я був переконаний: ініціатива матиме підтримку на рівні Верховної Ради й піде хвиля по всій державі, один стандарт для всіх. На превеликий жаль, цього не сталось. Інша річ: а як використовується енергія людей, які пройшли через війну? Чи мають вони можливість, скажімо, займатись спортом? У нас різні спортивні інституції, що є під опікою Міноборони. Над цим треба добре працювати. Мені подобається, як така робота організована у Сполучених Штатах. Людина, яка пройшла війну, під опікою держави все життя. І вона завжди знає, куди можна звернутись і яку допомогу отримати. Але це державна політика. Бо в якійсь громаді є більші можливості, а в якійсь — менші. Це не чесно. Не можна ділити хлопців на львівських чи, скажімо, чернігівських, чернівецьких. Має бути жорсткий стандарт. І я дуже хочу, щоб Міністерство у справах ветеранів продумало таку політику. Ми готові всі ці ситуації, що в нас є, брати в роботу. Наприклад, діє програма забезпечення житлом сиріт, які брали участь у бойових діях, — вони автоматично отримують квартиру. І місто всім таким учасникам виділило помешкання. Але це має бути в межах держави. Взагалі у нас 188 родин отримали помешкання. Там є і державне фінансування, і міські гроші. Ми спеціальний будинок збудували для сімей, у яких родичі пройшли війну. І далі допомагатимемо. Наразі створено кооперативну чергу, і хлопці готові будувати житло своїм коштом. І це значно дешевше, приблизно на 50 %, ніж купувати на вторинному ринку. Адже, виділяючи безоплатно ділянку на будівництво багатоквартирного будинку, ми автоматично підводимо там воду, каналізацію. А це вже 50 % вартості житла. Щоправда, не всі бажають цим скористатись. Чекають дива, що завтра держава роздасть квартири. Їх нема. Іпотечне кредитування ще не почалось. Це теж серйозний ресурс, який держава має використати. Якщо хочемо бути незалежною країною, першочергова увага має бути до військових, медиків і освітян. Здається, торік під егідою Мінфіну створена установа іпотечного кредитування. Саме представникам цих категорій вона повинна приділити першочергову увагу. А ми готові давати землю. От сьогодні я йшов на роботу і до мене підійшов чоловік — переселенець із Донеччини. Він сім років живе у місті, держава компенсує йому тільки невелику частину оренди квартири. І нема майбутнього. А таким людям треба допомогти, бо вони змінили місце життя не за власним бажанням.

– Тобто місто сприятиме військовому кооперативному будівництву?

— Очікую, що установа з іпотечного кредитування включиться в процес, і ми спільно визначимо цей формат. Адже будувати треба. А на це потрібні кошти. І навіть тим хлопцям, які зараз записались у кооперативну чергу, я бачу, їх бракує. Тому, на моє переконання, єдиний шанс забезпечити їх житлом — це іпотека! Так, як це роблять цивілізовані країни. Питання — яка буде вартість іпотеки? Процент, два, три на рік? Але однак це менше, ніж кредити. І це повага від держави.

Маємо в резерві 1300 «ковідних» ліжок

— Львів на початку війни звільняв учасників АТО від сплати за отримання будинку та прибудинкових територій, згодом це припинилось. Чи плануєте відновити таку ініціативу?

— Маємо багато різних програм. Це і компенсації за житлово-комунальні послуги, і безоплатний проїзд у громадському транспорті, і допомога дітям, і харчування в школах, і навіть банальні подарунки. Тобто те, що можемо, максимально допомагаємо. Але ще раз наголошую: ми у складній ситуації, бо торік міський бюджет недоотримав близько 460 мільйонів гривень. А держава в нас, як я зазначив, забрала 591 мільйон. Це велика проблема. До того ж місто неочікувано мусило витратити кошти на медицину. Ми ж теж не отримали цієї державної підтримки. Львів витратив понад 260 мільйонів гривень на ремонт відділень, облаштування додаткових лікарень, закупівлю обладнання. Все зроблено дуже швидко і якісно. І тому нині Львів у безпеці. Маємо у резерві 1300 «ковідних» ліжок. І держава на це кошти не дала. Розумієте в чому парадокс? Ми кошти віддаємо в держбюджет, натомість, коли мова йде про підтримку учасників бойових дій державним коштом, держава каже: «сорі, Майкле». А це все потрібно вирішувати негайно. Розумієте..?

«Особлива увага повинна бути до тих, хто зазнав поранення, має проблеми зі здоров’ям…»

— До речі, про медицину. У військових є такий серйозний дисбаланс. Діючі військові, ветерани служби, які прослужили в армії 25 і більше років, лікуються у ВМКЦ Західного регіону. Але є люди, які пройшли війну, мають поранення чи специфічні захворювання і не мають на це права. Чи планує місто, скажімо, окрему клініку для таких людей? Можливо, у місті передбачені якісь дотаційні кошти? Наприклад, безоплатна стоматологія для учасників АТО/ООС?

— Це обов’язок чоловіка, коли призивають іти служити. І таких є багато. Велика їм за це шана. Особлива увага повинна бути до тих, хто зазнав поранення, має проблеми зі здоров’ям унаслідок участі у бойових операціях. Люди мають бути під особливою опікою громади. І якщо вони до мене звертаються, я не мав жодного випадку, щоб ми не допомогли. Наприклад, у нас є комплекс на Топольній. Це найбільша лікарня Західної України, 1000 ліжок. І якщо звертається учасник бойових дій, то ми допомагаємо. Щодо окремих поліклінік для військових, то рівень амбулаторної сімейної медицини, який нині маємо у Львові, дуже високий. І я б ставив більше завдання. Мета, яка перед нами стоїть — щоб медицина Львова була за стандартами Євросоюзу. От таку нині ставимо планку. І кожен містянин має отримати допомогу. Чи він служив, чи це мама, яка виховує дітей. Тут не можна робити різниці. Але до тих, хто має захворювання, пов’язані з війною, контузії чи інші недуги, повинна бути особлива повага. Тут і військовий шпиталь має це опрацьовувати, і ми повинні збільшувати його потужності. Там, якщо знаєте, новий керівник, з яким я ще не мав робочої зустрічі. Адже він повинен увійти в курс справ, бо військовий шпиталь — це велика і складна господарка. І вже після того у межах співпраці з медичними закладами скоординуємо нашу роботу. Узагалі місто багато коштів виділяло на допомогу шпиталю. От купували генератор, бо у шпиталі його не було. А в разі вимкнення світла, коли людина на операційному столі… І що тоді далі? Для мене це був шок, коли про це дізнався. Але вони соромились це комусь сказати. Ви розумієте?! Місто негайно виділило кошти на промисловий генератор. Є інші речі, які ми купували. Можемо звернутись до підприємців, до малого і середнього бізнесу: хлопці й дівчата, допомагайте, бо нема на то ради! Але я б дуже хотів, щоб на державному рівні це було пріоритетом. Я розумію, якби це був перший місяць війни. Та минуло вже сім років. І ми усвідомлюємо, що ця війна не закінчиться завтра. Хоча всі цього б дуже хотіли. Тому людина, яка пройшла війну і має поранення, повинна мати особливу опіку від держави. Місто ж долучиться однозначно.

— На території Львова є унікальний завод, який виготовляє протези. Чи має місто намір завантажувати це підприємство роботою?

— Ви знаєте, яка там проблема? Річ у тім, що хтось на рівні держави «поклав око» на цю територію. І вони просто планово хотіли довести цей завод до банкрутства, закрити його, а територію комусь продати. Місто стало на захист підприємства. Я на цю тему мав розмову і з прем’єр-міністром, і профільним міністром. Адже підприємство мало заборгованість по зарплаті у пів року! Нині ситуація трішки покращилась. І якщо держава дасть фінансування, ми, звісно, людей, які потребують протезування скоординуємо… Розумію, що місто всім займається від народження дитини й до самої смерті. Але питання протезування і цього казенного заводу… Якщо, наприклад, завод передадуть місту в комунальну власність, тоді ми матимемо юридичне право ним займатись. А наразі, як туди приїжджаю, то мене завантажують проблемами і я потім телефоную до прем’єра і прошу не кидати підприємство.

Рік втрачено на бюрократію

— Рік тому у Львові згоріло приміщення волонтерського центру допомоги учасникам АТО/ООС «Фенікс». Місто тоді анонсувало, що допоможе у відновленні центру. Що вже зроблено?

— Щоб ви розуміли, цей Центр завжди був під опікою облради. І коли він згорів, а я вважаю, що це був підпал, то це теж хтось хотів привласнити це місце. Тоді ми виїхали до місця пожежі, звернулись до обласної ради, щоб вони передали нам його. Ну з того, що там лишилось… Будівля потребує капремонту. І лише в кінці минулого року нам передали документацію на цю будівлю. Я не можу зрозуміти: фактично рік облрада тримала це в такому стані й не передавала нам! Ми взяли на роботу лікарів цього центу. Вони зараз отримають зарплату в центрі надання послуг учасникам бойових дій. Їм тимчасово дали приміщення, де вони можуть працювати. Крім того, ми розробили проєкт нового сучасного Центру. І в цьому році передбачаємо кошти й це робитимемо. Але рік втрачено на всю цю бюрократію. Вважаю: це неприпустимо.

Велика справа в об’єднанні України — внутрішній туризм

— Що Львів робить у плані культурного об’єднання країни?

— Мені дуже часто дорікають тим, що у Львові на площі Ринок туристи, особливо зі східних областей, розмовляють російською. Мовляв, як це так, Садовий дозволяє російську у Львові? Але ніхто не каже, що на третій день ці люди починають вживати українські слова й переходять на вітання вже українською. І не з примусу, а з поваги до українського міста, української культури й мови. Переконаний: такою ненав’язливою має бути й державна політика. І велика справа в об’єднанні України — це внутрішній туризм. Досі згадую подорож на Схід, як я з дружиною Катериною спускався в соляні шахти Соледара. Це феноменально, коли ти бачиш, яка красива наша країна. А ми ж не їздимо одне до одного! Так само й ті, хто живуть на Сході. Пам’ятаю, як один з керівників «Укрзалізниці» казав, що невигідні пасажирські перевезення, треба скорочувати потяги, піднімати ціну на квитки. А питання державної політики чи безпеки держави? А як «зшивати» країну, якщо не будемо разом, не комунікуватимемо? От для цього і є внутрішній туризм.

250 електробусів упродовж трьох років виїдуть на вулиці Львова

— Учасники бойових дій часто скаржаться на недобропорядних перевізників, які відмовляють у безоплатному проїзді. Як боретесь із такими фактами порушень?

— Карантин вніс дуже серйозну деструкцію в роботу транспорту. Бо, наприклад, навіть сьогодні (йдеться про день запису інтерв’ю.Авт.) громадський транспорт має перевозити лише пасажирів, які займають місця для сидіння. Це шалений збиток! І навіть виникала проблема, а як людям зранку добратись до роботи? Тому ми ввели правило, що всі пільги зберігаємо, але просимо пільговиків користуватись транспортом з 11 до 16 години, щоб люди, які їдуть на роботу чи з роботи, могли вчасно потрапити й додому, й до місця праці. Є перевізники, які поводяться непорядно. Це здебільшого приватні. Тому нині є процес кардинального оновлення громадського транспорту. Маємо меморандум з львівською компанією «Електрон» на виробництво 250 електробусів, які впродовж трьох років виїдуть на вулиці міста. Ще на «Електроні» виготовляємо 10 трамваїв. На цей час — на тендері купівля 100 автобусів. І тут дуже непроста ситуація, бо найкращу ціну подала компанія з Білорусі. Я звернувся до прем’єр-міністра за роз’ясненням, як бути. Бо держава говорить про підтримку вітчизняного виробника, а в результаті — його не підтримує. А компанії з Туреччини, Польщі, Білорусі, Китаю дають дешевшу ціну. Бо мають підтримку своїх урядів. І наш український продукт програє. А тут є норми закону, тендерні процедури. І хто запропонував нижчу ціну, той виграв…

— Електронний квиток у Львові. Як впроваджуватимете?

— Плануємо впроваджувати його цього року. Він зніме серйозну проблему розрахунків готівкою. І ми платитимемо перевізникам за кілометр пробігу. Тобто по GPS є включення і видно, хто і як працює. Вимкнутий трекер — отже, машини на маршруті нема, й немає оплати.

Має бути єдиний стандарт поховання загиблих воїнів

— І про сумне. Іде війна, де гинуть наші герої. Поховання — складна й дорога справа. Яких заходів вживає місто, щоб допомогти сім’ям полеглих?

— Весь процес поховання у Львові під опікою департаменту адміністрації міського голови. І навіть сучасний церемоніал поховання загиблих розроблений за нашою ініціативою. Насправді для нас це велика честь, що цей стандарт пішов на всю Україну. Звісно, коли до нас звертаються, що потрібно забрати з фронту загиблого воїна, ми виділяємо транспорт. На жодне таке звернення ми не відмовили. Слава Богу за минулий рік втрати серйозно впали, і за це велика подяка всім, хто до цього долучився.

— Є ще такий нюанс. Не всі львів’яни поховані у Львові. Декого, скажімо, батьки забирають до сіл і районних міст. Чи помагає місто у таких випадках?

— Щодо Поля почесних поховань, там є чіткий розподіл. Місто організовує процес поховання. А типовий хрест, на який є стандарт, фінансує облрада. І я не думаю, що має бути якась різниця чи то у Львові, чи у Львівській області. Має бути єдиний стандарт. І це питання піднімаю перед новим головою обласної ради.

Кожен хлопець, який закінчує школу, повинен мати навички військової підготовки

Поговоримо про освіту й патріотичне виховання у школі. Що робить Львів у цьому аспекті?

— Пригадую, коли вчився в школі, у нас була серйозна військова підготовка. Був тир, де ми стріляли. Ми поставили мету: кожен хлопець, який закінчує школу, має знати, що таке зброя, й освоїти навики військової підготовки. У цьому плані дуже добре, що у Львові є Національна академія сухопутних військ. Власне з координацією з академією ми покажемо приклад всій Україні. Бо хлопця 16-17 років, який закінчує школу і за кілька років має йти до армійських лав, треба готувати. Слід розуміти: Україна розміщена у такому геополітичному котлі, що маємо бути сильними, аби мати майбутнє як незалежна країна. Україну захистить професійна армія… А професійна армія добра лиш тоді, коли є гроші їй платити. А коли нема грошей, то вибачте. Треба брати приклад зі Швейцарії, де кожен громадянин вміє захищатися. А у нас вийдіть на вулицю і спитайте в будь-кого: «що маєш робити, якщо ворог піде у наступ?» Більшість не відповість. А кожен громадянин має знати, що йому робити у час, коли потрібно боронити державу.

— І наостанок. Пане міський голово, у нашому місті попри тривалу війну досі немає жодної вулиці, названої на честь новітніх героїв України. Чи можна очікувати, що у Львові незабаром з’явиться вулиця з іменем достойного воїна Збройних Сил України?

– Стосовно нових вулиць. У Львові є традиція раз на рік змінювати назву на одній вулиці. Але місто розбудовується і є нові вулиці, провулки. Я однозначно підтримую вшанування пам’яті загиблих героїв, називаючи вулиці їхніми іменами. Ми перші в Україні збудували меморіал «Героїв Небесної Сотні». І він є для всіх новітніх героїв. Важливо не просто дати назву вулиці, важливо завжди пам’ятати про людей, які захищали й захищають державу. І на цьому ми акцентуємо нашу увагу.

Дякуємо за плідну та ґрунтовну розмову!

Фото та відео авторів

26
1

Кореспондент АрміяInform

Кореспондент АрміяInform
Читайте нас в Telegram
30 років Збройним Силам України. Дайджест АрміяInform Армія і суспільство, Інтерв`ю, Публікації