Чоловік систематично поширював інформацію з обмеженим доступом, перешкоджаючи комплектуванню Сил оборони України та сприяючи, таким чином, загарбницько-окупаційній армії російської федерації. Про це стало…
Неговіркий і сором’язливий, середнього зросту, звичайної статури, курсант Олександр Снагощенко з перших хвилин знайомства викликає до себе прихильність відкритим поглядом, непоказною щирістю та глибиною суджень. Серед однолітків та товаришів по навчанню суттєво вирізняється підтягнутістю, зосередженою вмотивованістю. Усе завдяки важливому чиннику — бойовому досвіду, здобутому в найважчі для країни перші роки російської окупації Донбасу. Остаточний вибір Олександра — стати військовим зв’язківцем — підтвердив його життєвий принцип: «Любов до України треба доводити не словами, а спроможністю її захистити».
З першою «хвилею» — у «море» війни
— Коли на другий день після початку першої хвилі мобілізації навесні 2014-го прийшов до військкомату та висловив бажання підписати із військом контракт, то наче закрив за собою двері, де залишились звичний ритм безтурботного життя, повсякденні клопоти, суєтність, — розповідає Олександр. — За порадою старших товаришів став членом екіпажу самохідної гаубиці «Акація» у складі бригади «Холодний Яр». Тижні навчання й бойового злагодження пролетіли швидко, і в травні ми вирушили в район Добропілля.
З першими реаліями війни хлопець зіткнувся ще до прибуття в район зосередження. Смуток і неприхований біль відчув у той момент, коли дізнався про живий ланцюг, який влаштувало місцеве населення задля перекриття його військового ешелону.
Питання, які виникали в молодого воїна щодо розколу суспільства на «своїх» і «чужих» в умовах активного інформаційного протистояння, пробудили не ненависть, а почуття гострого жалю до тих, хто свідомо чи під впливом кремлівської пропаганди поставив себе поза законом і мораллю.
— І коли російські «Гради» влітку принесли смерть та розруху мешканцям Добропілля, маючи за головну ціль наші підрозділи, я зрозумів: вороття назад немає. Є лише один шлях — до перемоги, — додав Олександр.
Рубежі мужності
Серед своїх кількох військових відзнак курсант Олександр Снагощенко найвизначнішою вважає медаль «Захиснику ДАПу».
— Військова доля визначила мені і побратимам свої рубежі оборони Донецького аеропорту, — ділиться спогадами воїн. — Упродовж усього періоду протистояння російським окупантам підрозділ висувався на визначені позиції і вогнем підтримував «кіборгів», забезпечував пересування військових колон. У найзапекліші дні ми з екіпажем піднімали власноруч і вистрілювали по ворогу по кілька тонн снарядів. Проте, для ворожих мін та снарядів були не менш відкритими й уразливими. І лише завдяки чіткій злагодженості та вправності дій нам вдалось уникнути втрат.
Рубежами бойового змужніння Олександра були й Піски, Авдіївка, інші міста й населенні пункти Донбасу. Але ДАП, за словами воїна, став вирішальним етапом у формуванні пріоритетів у виборі військової професії.
На артилерійській ниві Олександр опанував чимало фахів. Близько двох років проходив службу розвідником-далекомірником, навідником 152-мм САУ 2С3, навіть командиром розрахунку.
— Якось до моїх рук потрапили кілька зразків новітньої апаратури зв’язку, які стали певним неподоланим «рубіконом» для наших штатних спеціалістів, адже на початку війни ми опановували їх лише за доданими інструкціями. Суто з цікавості почав у них розбиратись, у пригоді стало дитяче захоплення радіотехнікою. Незабаром командування призначило мене старшим радіотелефоністом, потім я став командиром відділення і певний час виконував обов’язки начальника зв’язку підрозділу, — ділиться спогадами воїн.
Упродовж 2016 та 2017 років хлопець ще більше зміцнив бажання стати професійним військовим зв’язківцем. За його словами, надійний зв’язок є одним із головних чинників успішного виконання бойових завдань. Тому у 2018 році Олександр вступив до Військового коледжу сержантського складу ВІТІ імені Героїв Крут.
— Нині третьокурсник молодший сержант Олександр Снагощенко — один із найкращих курсантів. Справжній приклад для наслідування, — так лаконічно характеризують воїна його товариші й командири.
Подальшу військову долю він мріє продовжити здобуттям вищої військової освіти за фахом.
— Найголовніше, мрію відсвяткувати день возз’єднання всіх областей України під єдиним синьо-жовтим Прапором, — на завершення спілкування додав воїн-зв’язківець.
