Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Під час зимової канікулярної відпустки курсанти факультету підготовки спеціалістів Десантно-штурмових військ Військової академії (м. Одеса) організували поїздку в місто Коломия, що на Івано-Франківщині.
Вони завітали в гості та привітали з Новорічними та Різдвяними святами Наталю Петрівну Сенюк – маму легендарного комбата-десантника, Героя України полковника Тараса Михайловича Сенюка. Колишній випускник Одеського вишу Тарас Сенюк загинув у 2014 році, захищаючи нашу Батьківщину від російських агресорів.
Під час зустрічі з курсантами Наталя Петрівна згадувала, що Тарас ще зі школи мріяв стати військовим і готував себе до цієї справжньої чоловічої професії. У 1997 році його мрія здійснилася, він вступив до Одеського інституту сухопутних військ, де протягом чотирьох років навчався на факультеті аеромобільних військ. Після закінчення вишу Тарас пройшов шлях від командира взводу до командира батальйону в славетній 95-й аеромобільній бригаді.
У нього був багатий бойовий досвід, який він набув під час участі в миротворчих операціях. Уперше в закордонне бойове відрядження Тарас Сенюк поїхав 2003 року до Республіки Ірак. Тоді він проходив службу командиром механізованого розвідувального взводу з дислокацією в так званій точці «Форт» на самому кордоні з Іраном. Миротворці не тільки контролювали 150-кілометрову ділянку ірано-іракського кордону, але й, окрім патрулювання, вони несли службу на блокпостах, допомагали працювати місцевим прикордонникам і митникам на офіційному пункті пропуску «Арафат».
У 2007 році Тарас Сенюк відбув у відрядження у Косово. Там також довелося патрулювати неспокійні райони, супроводжувати миротворчі колони, чергувати на стаціонарних блокпостах. Так само, коли в небезпеці опинилася його рідна країна, він не вагаючись відправився на Схід України. З весни 2014-го він брав участь у бойових діях.
Як розповів на зустрічі його бойовий побратим, колишній підлеглий, а нині курсовий офіцер факультету ДШВ лейтенант Ярослав Ткаченко, який у складі батальйону полковника Тараса Сенюка звільняв місто Слов’янськ від російських окупантів, комбат був завжди попереду і не боявся брати на себе відповідальні рішення. Він згадав, як під час проходження колони біля селища Андріївка їх оточив натовп сепаратистів і озброєних російських найманців. За рішенням командира на безпечній відстані від колони було виставлено бійців з метою запобігання провокацій. Протягом всього дня від бойовиків лунали погрози знищити підрозділ і пропозиції перейти на бік сепаратистів, а коли серед натовпу з’явились особи зі зброєю, командир наказав зайняти кругову оборону. Бойовики відкрили вогонь з-за спин цивільних, в один із БТРів полетів «коктейль Молотова». Під керуванням підполковника Сенюка військовослужбовці розібрали барикади й створили прохід для виведення колони в безпечне місце.
3 червня 2014 року під час виконання бойового завдання зі знищення укріпленого опорного пункту терористів у Семенівці, на околиці міста Слов’янська, Тарас Сенюк дістав смертельне поранення: куля великого калібру пробила бронежилет комбата. 7 червня 2014 року 34-річного комбата, який віддав своє життя за Україну, поховали на його малій батьківщині – в Коломиї.
– Постать і життя полковника Сенюка зостануться для майбутніх офіцерів-десантників і морпіхів прикладом для наслідування. Ми розділяємо з Наталею Петрівною біль її втрати і вдячні їй за виховання такого сина, – підкреслив його бойовий побратим.
Мати легендарного комбата передала слова вдячності курсантам та побажала їм бути мужніми й сильними, любити свою Батьківщину та захищати її, як це робив її син.
Фото зі сторінки факультету підготовки спеціалістів ДШВ
