«Хай серед простих вояків буде хоч один міністр», — переказують сучасники його слова перед військовою операцією українського війська проти більшовиків, яка…
Дональд Федорович… їде в Ростов?!
Кажуть, що при штурмі Капітолія, яке мало місце 6 січня цього року, серед прибічників президента Трампа лунала російська мова…
Кажуть, що мова та посилено звучала, коли протестувальники трощили вікна, аби проникнути до будівлі американського Конгресу…
Кажуть, що то були не просто слова, а свого роду підбурювання на кшталт «Сміливіше, сміливіше!..»
Кажуть, що після цих трагічних подій, коли не минулося без людських жертв як з боку тих, хто штурмував, так і тих, хто захищав цей символ світової демократії, — нині чинному президенту Америки Дональду Трампу геть стало непереливки…
Кажуть, що тінь підозри у спробі масових заворушень падає і на його вельможну постать…
Кажуть, що президент, аби уникнути відповідальності, останнім часом тишком-нишком подумує про еміграцію з країни…
Кажуть, що йому під тверезу руку хтось підказав, що кращого місця, ніж Росія, де гостинно та з почестями приймають колишніх президентів, годі бажати…
Кажуть, що Дональд власноруч відбив телеграму у Кремль такого чи приблизно такого змісту: «Буду в кінці січня тчк чекайте тчк зустрічайте тчк»…
Кажуть, Кремль замість співчуття і чіткої відповіді став у позу — чужа біда перед очима, а своя за плечима… Куди, кажуть, нам дівати тепер Віктора Федоровича Януковича? Він після України своєї рідної так, кажуть, прижився у Ростові-на-Дону, що ні про якогось Дона… чи то пак — Дональда, у своїх «шапковолодіннях» й чути нічого не хоче…
Кажуть, Віктор Федорович у своєму «зимовому промислі» дуже боїться конкуренції з будь-чийого боку, а тут — на тобі, куме, повну пазуху карасів: агент світового імперіалізму, громадянин чужої країни, що є членом НАТО, житиме з тобою поряд в одному місті… Непорядок!..
Ще, кажуть люди, боїться Віктор Федорович того, що той заокеанський сановитий паломник може зопалу в його приватному особняку двері та вікна на друзки потрощити, як ото із Капітолієм оказія вийшла… А надворі ж — люта російська зима…
Кажуть, що саме через цю примху Віктора Федоровича не бачити Дональду тепер ні Дону, ні Ростова, ні самої Росії із її ситними калачами та короваями пишними…
Хай, кажуть, сидить цей бешкетун краще у себе у Вашингтоні тихо і «сміливо, сміливіше» тримає сувору відповідь перед власним народом… За все те, що наробив-накоїв останнім часом на владних пагорбах…
Прости, Боже, дітям своїм вередливим гординю нерозумну! Про яку відають всьому світу медіа правдиві.
Росіянине, кріпи оборону!
Кажуть, що металобрухт — то допоміжний хліб металургії!
Кажуть, що жоден металургійний комбінат без цього хліба, що кінь без вівса: хвіст-грива є, а копита — стежки не тримають.
Кажуть, що в Росії одразу після новорічних свят оголосили всесоюзний збір металобрухту…
Кажуть, проходить цей народний аматорський рух під патріотичним девізом: «Росіянине, кріпи оборону країни!»
Кажуть, тепер, що погано лежить, і має в собі хоч крапелиночку металу чи, на крайній випадок, хоч блиск того металу, одразу потрапляє на прийомні пункти зі збору металобрухту.
Кажуть, що на російських безмежних просторах учасники акції за перші десять посвяткових днів зібрали понад мільярд тонн брухту.
Кажуть, що тепер по «городах, деревнях и весях» не те, що якогось безгоспного трактора у полі чи припаркованого автомобіля на узбіччі, а й ложки з каструлею на столі у людей ніде не побачиш. Усе, як кажуть, пішло на оборонку.
Кажуть, що до акції зі збору металобрухту долучились навіть люди воєнні. Кажуть, що лідерство на прийомних пунктах тримають саме вони…
Кажуть, що міноборони РФ теж долучилось до всеросійської акції і зі свого боку серед військових підрозділів оголосило всеармійський конкурс здачі металобрухту і заснувало із чистої бронзи медаль «Наша Армія Російська – наша міць і наше фсьо!»
Кажуть, найбільші шанси отримати нагороду з рук міністра оборони має екіпаж есмінця «Беспокойный» разом із його командуванням.
Кажуть, що ці балтійські військові морячки тільки за один день на оборону святих морських рубежів до прийомного металозбірного пункту доправили 26 тонн високоякісного кольорового металу.
Кажуть, що це були гребні гвинти корабля «Беспокойный», який винятково спокійно стояв у цей бурхливий час на конвертації на суднобудівному заводі «Янтар».
Кажуть, що командування есмінця, охоплене всезагальною металозаготівельною лихоманкою, свідомо пішло на те, щоб замість двох бронзових гвинтів поставити на бойове судно гвинти із металу звичайного, а дорогоцінну бронзу здати на переплавку… для медалей.
Кажуть, що командування Балтійським флотом РФ через цю неординарну подію щосекунди готове прямо на борту есмінця вручити переможцям пам’ятні медалі й до них ще дещо…
Правда, люди обізнані кажуть: дістатись командуванню Балтійським флотом на той обезгвинчений плавзасіб поки ніяк.
Кажуть, якась лиха злодійська рука здала тим часом у металобрухт командний гелікоптер.
Тож накрився, як кажуть, мідним тазом і сам конкурс, та й заразом з ним і сама медаль «Наша Армія Російська — наша міць і наше фсьо»!..
«А шкода, — кажуть військові морячки. — Так усьо добре і благородно починалось!»
Хоч плач!..
Начальник кореспондентської мережі СП
Йозеф Швейк-правнук, також бравий вояк і вірний побратим рядового Чонкіна.
