Військовослужбовці закріпилися в підвалі с. Олексіївка на Сумщині і весь цей час коригували вогонь та брали участь у знищенні окупантів. 5 грудня 2025 року за особисту мужність і героїзм,…
На українській землі він провів лише 19 років. Але завжди пам’ятав, де народився і виріс, завжди з теплотою згадував Україну…
Народився Сергій Павлович 12 січня 1907 року у Житомирі. Батько Сергія – Павло Якович Корольов – викладав російську словесність у гімназії. Шлюб батьків хлопця розпався і тому він з трьох років жив у бабусі й дідуся в Ніжині, а у 1917-му переїхав із мамою Марією Миколаївною й вітчимом Григорієм Баланіним до Одеси. Школу він не відвідував, опановував шкільну програму вдома. І вже у 1922 році вступив до будівельної школи, здобувши там спеціальність муляра й черепичника. Восени 1924-го вступив до Київського політехнічного інституту на факультет механіки, де планувалося розпочати підготовку авіаційних інженерів. Для тих, хто не засвідчив своє пролетарське походження, навчання було платним. Оскільки Сергій у графі походження вказав «українець», йому доводилося тяжко працювати, аби заробити на освіту. Ось як він згадував ті часи:
«Прокидаюсь рано, годині о п’ятій. Біжу до редакції, забираю газети, а потім мчу на Солом’янку, розношу. Так от і заробляю вісім карбованців…»
Наприкінці літа 1926 року Сергій Корольов – так склалися обставини – переводиться для подальшого навчання у Московське вище технічне училище ім. Баумана на аеромеханічний факультет. Спеціальність – літакобудування. Роки навчання у МВТУ Сергій Корольов поєднував із роботою на заводах авіапромисловості. Із техніка він виріс до інженера-конструктора. У жовтні 1930 року Корольов виступив зі своїм дітищем – планером «Червона зірка». У вересні 1933-го 26-річного Корольова призначили заступником директора Реактивного інституту. Проте вже у 1934-му Корольова звільнили з посади через «невиправдані надії». Він залишився працювати в інституті рядовим інженером, зосередивши зусилля на розробці крилатих ракет.
«Корольов – антирадянський елемент, якого потрібно ізолювати…»
27 червня 1938 року Корольова заарештували, звинувативши у членстві в троцькістській партії. Він, звісно, спростовував це. На допитах чекісти зламали йому обидві щелепи. Але він все одно стояв на своєму. Тоді слідчий пригрозив: якщо не підпише зізнання, НКВС заарештує дружину, а трирічну доньку відправлять у сиротинець. Після цього «гуманний і справедливий» засудив його до 10 років виправно-трудових таборів із позбавленням прав на 5 років і конфіскацією майна. Місце відбування покарання – Колима.
За полегшення його долі клопотали відомі льотчики В. Гризодубова, М. Громов, авіаконструктор А. Туполєв, який згодом і сам потрапив за ґрати… У вересні 1940 року за клопотанням Туполєва (хоча і його заарештовано у 1938-му) Корольова викликали з Колими. Він одразу приступив до розробки нового бомбардувальника. Після першого польоту в грудні 1941 року колектив Туполєва евакуювали до Омська. Тут літак Ту-2 запустили у виробництво. Це був найкращий фронтовий бомбардувальник. Сергій Корольов продовжив роботу в тюрмі Казані, займаючись розробкою авіаційної ракетної установки.
Корольов теж не мирився зі своїм становищем: він подавав до прокуратури, особисто Сталіну, звернення з проханням переглянути його справу. І 2 березня 1940-го Сергія Павловича етапують до Москви. Чотири місяці нестерпного чекання в надії на краще, і 10 липня того ж року особлива нарада при НКВС визначає йому… 8 років тих же виправно-трудових таборів. Після цього він знову звертається до «вождя усіх народів».
Він пише: «Метою і мрією мого життя було створення в СРСР такої потужної зброї, як реактивні літаки. Я можу довести свою невинуватість і хочу продовжувати працювати над реактивними літаками для оборони СРСР».
Рішучість і наполегливість перемогли: у вересні 1940 року так звані запобіжні заходи покарання замінили відбуванням терміну в ЦКБ-29, яким керував засуджений Туполєв!..
У вересні 1945-го Корольова відрядили до Німеччини, де він вивчав трофейну німецьку техніку, насамперед ракетну. А у 1946-му призначили головним конструктором балістичних ракет і начальником відділу НДІ-88, де він пропрацював 10 років. Про цей період мало що відомо, оскільки результати діяльності Сергія Павловича і досі під грифом «цілком таємно». Основний напрямок роботи Корольова – розробка багатоступеневих міжконтинентальних ракет. Створена ним балістична ракета (МБР) Р-7 мала дальність 8 тисяч кілометрів, модернізований варіант МБР Р-7А – 12 тисяч кілометрів.
Тріумф Сергія Корольова
Він настав 12 квітня 1961 року, коли у космос полетів Юрій Гагарін. А 12 жовтня 1964-го на орбіту вивели корабель серії «Восход» з екіпажем на борту. Під керівництвом Сергія Корольова створили перші космічні апарати серій «Луна», «Венера», «Марс», «Зонд», деякі супутники серії «Космос», а також проєкт космічного корабля «Союз». Та про геніального вченого, який доклав до їхнього створення титанічних зусиль, ніхто, окрім вузького кола людей, не знав. Адже прізвище Корольова засекретили й усі успіхи – від запуску першого супутника Землі до польоту Гагаріна – офіційно не пов’язували з ним. За спогадами доньки Наталі, Сергію Павловичу було прикро за це. А найбільше за те, що двічі не отримав Нобелівської премії: у 1957-му за супутник і 1961-го – за політ Гагаріна. Коли представники Нобелівського комітету звернулись до радянського уряду з проханням назвати прізвище головного конструктора, щоб присудити йому премію, Микита Хрущов відповів: «у нас творцем нової техніки є весь радянський народ…»
Помер Сергій Корольов 14 січня 1966 року: під час видалення пухлини прямої кишки у нього не витримало серце. Вже після смерті видатного конструктора його донька Наталя згадувала:
– Батько відзначався неабиякою цілеспрямованістю, неймовірною працездатністю. У молоді роки міг спати навіть через ніч. А ще батькові була притаманна сміливість в ухваленні рішень, велика організованість. У нього все було розписано по хвилинах. Він дуже цінував час і завжди казав: це найдорожча річ у світі. Не гроші, він до них ставився байдуже, йому нічого не треба було – міг ходити у старому костюмі й в одному пальто. Життєві блага його не цікавили. Абсолютно. Сергієві Павловичу потрібне було тільки діло.
