Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Багатодітний донеччанин Юрій вже рік служить в «Айдарі». До цього лише проходив строкову службу у далеких вже 2008-2009 роках. Каже, армія тоді й зараз – «небо і земля», як у плані бойової підготовки, так і забезпечення, повідомляє пресслужба ООС.
– Найбільше радують зміни у бойовій підготовці, – говорить Юрій. – Коли служив строкову, до війни нас готували здебільшого тільки на папері. Наразі ж бойова, фахова підготовка на висоті. Те, що нині достойне харчування, речове, грошове забезпечення – звісно, радує. Та це питання другорядне.
Воїн розповідає, що навіть під час ротацій на передову бойова підготовка у підрозділі проводиться регулярно. Особливо важливо це тепер, під час перемир’я. Адже бойових зіткнень з ворогом майже не відбувається.
Юрій не планує полишати військо. Коли закінчиться контракт, обов’язково підпише наступний. І хоч сім’я спочатку не надто охоче відпускала чоловіка на війну, нині старший син уже серйозно заявляє про плани стати танкістом. Та й молодший під час татової відпустки не знімає його форму. Лише донька не планує бути військовою. Принаймні, поки що.
– Приємно тішить, що ставлення місцевих до війська змінюється на краще. У рідному Покровську, що на Донеччині, все більше людей, знайомих, друзів, сусідів розпитують, морально підтримують, тиснуть руку, дякують за службу. Це надихає. І так має бути.
