Про свій бойовий шлях в інтерв’ю кореспонденту АрміяInform розповів оператор полку Сил спеціальних операцій, який наразі продовжує службу на інструкторській посаді навчально-тренувального…
Нині ми звикли до того, що згідно з православною традицією Різдво замикає цикл новорічних свят, а в католиків, навпаки, розпочинає. За часів Гетьманщини було не так. Як писали в тогочасних літописах, новий Божий рік розпочинався з Різдва Христового – одного з найбільших християнських свят. Однак, мабуть, чи не найбільшим культурним шоком для сучасного українця виявилася б цілковита відсутність під час давніх новорічних свят… вихідних!
Епіцентром і еталоном святкувань у козацькому Гетьманаті був, звісно ж, рейментарський двір, резиденція якого була в Батурині, а згодом у Глухові. На Різдво до столиці з’їжджався весь тогочасний бомонд: духовенство, генеральна старшина, полковники, урядники найважливіших установ.
Особливий обряд мали служителі Генеральної військової канцелярії, які ходили на чолі з генеральним писарем вітати ясновельможного гетьмана, виголошуючи на його честь святкову орацію, складену за канонами києво-могилянського віршописання.
Обраних козацьких старшин могли запросити після цього на легкий обід, по закінченні якого всі разом із почтами й надвірним військом урочисто виїжджали до різдвяної літургії, влаштованої в якомусь з найбільших соборів. По закінченні молебну і появи на небі символічної першої зірки в рейментарському палаці розпочинався бенкет, тривалість якого ніколи не нормувалася: гуляли стільки, скільки були спроможними господар та гості.
Новомодною фішкою святкувань XVIII століття були феєрверки й салюти. Ними відала структура військового відомства – Генеральна артилерія, що за кілька днів витрачала на втіху столичних гостей мало не половину річного запасу пороху й петард.
Не пас задніх і старосвітський «шоу-бізнес», об’єднаний при гетьманському дворі в цех Генеральної військової музики. Виїзди пишно вбраних кавалькад і зустрічі високих гостей супроводжували литавристи й сурмачі, а ось при святковому столі вигравали модні на той час оркестри ріжків, співали хори спудеїв (учнів братських шкіл).
Відомий мемуарист XVIII століття, модник і гульвіса, генеральний підскарбій (міністр фінансів) Яків Маркович у щоденнику не раз ремствував на те, як глухівські міщани нечувано підвищували ціни на оренду будинків і продукти в переддень свят. Дрова ж і свічки, без яких годі було уявити святковий затишок, могли коштувати дорожче чорної ікри! Ринкові закони попиту та пропозиції працювали й тоді. Годі дивуватися нині.
Звісно, Святвечір, не обходився без традиційної куті, яку, щоправда, подавали переважно при посполитому столі. До речі, якщо почитати джерела середини ХІХ століття Наддніпрянщини, з’ясується: тодішня кутя зовсім не те, що сучасна. Без маку, горіхів і родзинок, радше каша в горщику, накрита книшем (прісним хлібом). А ось зовсім несподіванка: як засвідчує етнолог професор Михайло Глушко, тоді кутя не мала жодного ритуального значення, позаяк її б не їли щодня… Не забуваймо, що часи були не в чин нинішнім – продуктами дорожили, подекуди зберігали, аби, наприклад, одружити дітей. До речі, щодо пансько-старшинського бенкету, то куті там не було взагалі. Її замінювали калачі й булки з маком та родзинками. А неодмінним атрибутом виступали м’ясні страви. У старшинській і гетьманській світлиці – дичина, печені, смажені поросята, індики, печеня з квашеною капустою, паштети, численні закуски: млинці, фарширована печінка, печериці в оцті, осетрина. Вінець будь-якого старосвітського бенкету – десерт, на підготовку якого марнославні господарі не шкодували грошей, а рідкісні продукти та інгредієнти могли завозити ще з літа. Якщо кава, шербет і марципани в козацькій Україні через близьке сусідство зі Сходом не були дивиною, то західні смаколики – безе, пудинги, тістечка – мали більший попит.
Веселощі й розгульне бенкетування – ознаки здорової й життєлюбної вдачі – об’єднували козацьку сірому й вищих державних достойників. 79-річний гетьман Данило Апостол так відсвяткував у Глухові, що надовго зліг… Наш знайомий Яків Маркович частенько рятувався від застільних надмірностей «пургаторіумом» (проносним), але загалом багато їсти й пити вважали ознакою доброго тону навіть у випадках, коли непритомного гостя доправляла додому гетьманська варта.
Що вдієш, життя коротке, а свята вічні!
Підготував Руслан Ткачук
