Однак, сучасний воїн повинен не тільки знати способи точно «доставити» боєприпаси для ураження техніки чи живої сили противника, а й вміти захиститися від ворожих…
Наталія Гошта з села Довговоля Володимирецького району Рівненщини 22 липня 2020 року відсвяткувала свій 95-й день народження. Вона є однією з найстаріших волонтерок регіону. Пані Наталія уже п’ять років допомагає різним підрозділам Збройних сил України. Про це повідомляє “СУСПІЛЬНЕ”.
Жінка віддавала на потреби армії понад пів пенсії ще від початку Антитерористичної операції на сході. При цьому їй доводилося всіляко себе обмежувати, оскільки пенсія у неї й без того мізерна. Нині вона мешкає сама, мобільного телефону не має, також жінка погано чує.
“1770 гривень. Думаю, мені й тих рублів вистачить. Тисячу взяла, тих п’ять “двійок”, та й принесла. Поклала, а він встав і фотографує. Потім всі знали, що я дала гроші солдатам”, — розповіла Наталія про те, як стала волонтеркою.
Жінка зазначила, що цього року не могла дати військовим грошей, але завжди намагається передати їм смаколики, сало чи консервацію. Коли Наталія передавала сало у 2018 році, наголошувала: “Щоб не були голодні, як я колись, бо не на словах знаю про війну і, не дай Боже, голодної смерті”. У 2017 році жінка стала почесною волонтеркою України та отримала медаль.
Під час Другої світової війни, у 1942 році, нацисти вивезли 16-річну пані Наталію до Німеччини, де морили голодом, а коли вона повернулася — вийшла заміж за вдівця, який після смерті дружини залишився з чотирма дітьми. Своїх дітей вона ніколи не мала. Жінка пригадує, як потім їздила на Кіровоградщину та Дніпропетровщину збирати врожай, аби хоч щось заробити.
Волонтерка любить ткати та пекти пироги, також тримає курей. Раніше Наталія працювала в супермаркеті, а зараз живе сама й у неї майже не лишилося родичів, лише племінники. З ювілеєм волонтерку вітали військові та ветерани, які подарували їй торт, квіти та продукти, а командувач військ підписав подяку.
Пані Наталія мріє дожити до перемоги і відсвяткувати її з бійцями. Вона говорить, що їй не шкода грошей, аби тільки швидше закінчилася війна. На прохання Суспільного до жінки в гості завітав військовий капелан Микола Юрах, поставив їй запитання щодо того, як пройшов для пані Наталії цей та чого вона чекає у майбутньому, та передав нам її відповіді.
“Дають бабі пенсію, магазин близько, вода і хліб є – що ще треба?” Рік, каже, не був для мене важкий, а, навіть, сприятливий”, – запевняє жінка.
Водночас від наступного року вона очікує лише свого 96-го дня народження.
“Хочу дожити до сьомого місяця, бо тоді день народження і бабі буде 96 років. Бог явив свою таку милість, що дав віку”, – говорить вона.
Також пані Наталія радіє, що її вчинок оцінили люди, і зичить усім здоров’я та довгих років життя.
