Спочатку танкісти бригади двома влучними пострілами з баштової гармати Т-64 знищили ворожу «мотолигу», а потім бронетранспортер зі знаменитим античним іменем «Буцефал» ліквідував залишки…
До Армія FM на «Ранкову каву» завітав Анатолій Гнатюк — неймовірний актор, який зіграв чи не з десяток військових ролей в театрі. Від простого солдата (Шельменка-денщика) до генерала армії. Також у своєму доробку він має кіноролі, зокрема у фільмі «Посттравматична рапсодія». Про це повідомляє АРМІЯ FM.
Наталія Шмарко: Шельменко-денщик — бравий солдат, який добре знає військову справу, але й вам довелося побувати на війні. Розкажіть, як це було?
Анатолій Гнатюк: 21 рік тому відбулась прем’єра в театрі імені І. Франка вистави «Шельменко-денщик», де я зіграв головну роль. Це дуже дорогий для мене образ і загалом знакова фігура для українського театру, української культури. Квітка-Основ’яненко виписав у цьому персонажі генетичний код українця, який виходить переможцем із будь-якої ситуації. Напевно, тому вона цікава українському глядачу і досі збирає повні зали. Ми об’їздили з цією виставою всю Україну. І для нас була велика честь повезти її у 2016 році на Луганщину, в містечка Сватове і Кремінне. Хлопців привозили з передової на спектакль. Це були незабутні моменти. Під час перегляду напружені погляди бійців теплішали, вони починали усміхатися, а потім і вголос сміятися. І нас, артистів, гріло усвідомлення того, що хоч і невеликий, але ми теж зробили внесок у нашу майбутню перемогу.
Наталія Шмарко: Знаю, що ви із виставами та концертами об’їздили багато військових шпиталів. Як обираєте репертуар для таких виступів і чи підтримує вас у цьому родина?
Анатолій Гнатюк: Родина мене цілковито підтримує і дружина надихає на ці поїздки. Я з концертною бригадою театру Франка був у 2015 році в таких гарячих точках, як Краматорськ, Артемівськ і Слов’янськ. Також я бував не раз у шпиталях силових структур. А репертуар для таких виступів треба обирати дуже точно і тонко. Хлопці пережили війну, поранення, тож їх треба розвеселити, підняти настрій. 4 роки тому я зробив велику сольну програму «Мрії» з академічним ансамблем пісні і танцю Державної прикордонної служби України. Її прем’єра відбулась у шпиталі Держприкордонслужби.
Наталія Шмарко: Не всі через карантинні обмеження можуть відвідувати театр, а от переглянути фільм удома цілком доступно. Розкажіть про кінострічку «Посттравматична рапсодія» і яку роль ви в ній зіграли?
Анатолій Гнатюк: Спочатку це була п’єса. Дмитро Корчинський з цією виставою гастролював Україною, а потім він написав сценарій і запросив мене зіграти роль німецького офіцера Гундермарка. Дуже цікавий матеріал для фільму. Корчинський дослідив, що в районі, де зараз тривають бойові дії, вони точились споконвіку. Це був рубіж, на якому українці захищали свої землі з давніх часів. Дуже це болюча тема, але з нами правда, і перемога буде за нами.
Наталія Шмарко: А ще я прочитала, що у зйомках цього фільму брали участь хлопці, які побували на війні?
Анатолій Гнатюк: Так, хлопці, які не тільки були, а й зараз на війні, зіграли деяких персонажів.
Наталія Шмарко: На вашу думку, що потрібно зробити, щоб український глядач обирав саме вітчизняні стрічки до перегляду?
Анатолій Гнатюк: Має бути державна програма з підтримки і потужне фінансування. Ви подивіться, як американцям через мультфільми, кінострічки з дитинства прищеплюють любов до країни. Так і в нас має бути, адже нам є чим пишатися. Взяти тільки пласт українського козацтва. Я плекаю велику надію, що попри кризу та безліч проблем, держава і далі буде підтримувати українське кіно.
Анатолій Гнатюк: Ви — активний користувач соцмережі Фейсбук. Усі охочі можуть доєднатися до вашої сторінки і слідкувати за творчістю. Я переглядала відео, де ви читаєте патріотичні поезії. Що спонукало їх записати?
Анатолій Гнатюк: Мій сольний концерт «Мрії» — це така собі розмова про життя. І чимала сторінка у ньому відведена подіям в ООС. Я виконую пісню січового стрільця. Що цікаво, що ще школярами ми співали дуже красиву більшовицьку пісню «Там вдали, за рекой…» А нещодавно я дізнався, що насправді це перероблена українська пісня січових стрільців. В оригіналі вона звучить: «Розпрощався стрілець зі своєю ріднею. Вирушає в далеку дорогу…» І коли я закінчую виконувати її на концерті — зал встає. А після цього я читаю вірш Симоненка «Народ мій є, народ мій завжди буде…». Бо це подих моєї душі, бо актори театру Франка, кожен на своєму місці, роблять щось корисне для нашої перемоги.
Наталія Шмарко: Чи є роль, яку ви мрієте зіграти?
Анатолій Гнатюк: Загалом я щасливий актор, зіграв багато ролей. Мельпомена добре до мене ставилась всі ці роки. Давно мріяв про Остапа Бендера, і у 2015 році мрія здійснилася. Цю роль я граю досі. Був період, я дуже хотів перевтілитись у Квазімодо на сцені, особливо після того, як вийшов мюзикл. І навіть в нас планували таку виставу, але не склалося. А потім я вирішив, що треба чесно робити свою справу, а що має Бог дати, кине у вікно до хати.
