Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Моржам підготуватися…
…Нещодавно у Кремлі до Дня волонтера Володимир Путін провів відеоконференцію.
З екрана монітора російський державонаглядач огорошив аудиторію несподіваною новиною. Зокрема він сказав, що у найближче десятиліття на Росію чекає новий… «приріст»…
— Невже великої рогатої худоби?!. — хтось з присутніх від почутого, але толком ще не взятого у голову, радісно вигукнув у зал.
— Невже молока і м’яса?!. — десь зовсім поряд відлунило йому в унісон.
— Невже сиру «Голландського»?!. — пробубоніло щось у проході між рядами.
— Даєш оселедця… «Астра-хан-сь-кого», «Астра-хан-сь-кого»?!. — скандували голоси з гальорки.
— А які види на картоплю?!. — збуджено кричав президентові в екран розчервонілий, мов баклажан, якийсь середніх років волонтер. — Колорадський жучара, падлюка, геть заїв!!! Спасу нема… Ваня, синок, уже навіть забув, яке воно, картопляне пюре, на вигляд… На класичній тюрі з грінками тільки й тримаємось…
— У які моря попливла з прилавків копчена риба?!. — репетувала жіночка- білявочка.
…Кажуть, зал відеоконференції тої миті швидше нагадував стихійно організований продовольчий базар, аніж солідний волонтерський захід.
Що ж, кожному своє!..
Та коли під анфіладами Кремля справа дійшла до обміну кулінарними рецептами між учасниками зібрання, Володимир Володимирович владним голосом таки вніс до гастрономічно налаштованої аудиторії чітке роз’яснення власним словам:
— Шановні, я мав на увазі зовсім інше… «Приростатиме» Росія не биками і козлами, а новими територіями… У нас у планах освоєння Арктики… Там, як знаєте, чимало корисних копалин… От їх і мінятимемо — на молоко, на м’ясо та гречку… з квасом… Тож готуймось прийняти до складу федерації нові землі…
…Як передає наш кореспондент-партизан, зал від почутого мало не скувала арктична крига.
Тільки хтось у мертвій тиші голосно ахнув баритоном:
— Так це що ж воно виходить, люди добрі?! Другий Донбас та Крим собі на шию вішаємо?!. Тепер, гляди, і ведмедям тим білим та моржам пихатим теж паспорти російські роздаватимемо. І давай, широка душа… Знову годуй на шармак із бюджету цю ораву ненаситну… Ну й діла, дядя Вова!.. Усе тобі мало!..
…Екран погас.
Камінь замовляли?! — Отримуйте!
…У жительки окупованого Росією міста Феодосія Клави Петрівни… зламався на кухні кран. Жінка-кримчанка з українським прізвищем викликала сантехніка. Але майстер до неї не прийшов.
За день-другий у квартирі української патріотки Клави Петрівни з якоїсь техпричини вийшов з ладу електролічильник. Квартира занурилась у суцільну темряву. Жінка викликала електромонтера. Але він теж не прийшов.
За деякий час, живучи без електричного світла і без води, Клава Петрівна раптом відчула у квартирі запах природного газу. Терміново перекривши кран на трубі, вона негайно повідомила про оказію газівників. Але і з них ніхто не прийшов ліквідувати аварію на газопроводі…
Клава Петрівна почала бити на сполох… Але міські чиновники, як і керівники комунальних служб перед цим, зігнорували всі скарги немолодої жінки з проукраїнськими поглядами.
Спершу такий ігнор до своєї персони Клава Петрівна пояснювала карантинними обмеженнями, що діяли в місті через пандемію коронавірусу.
«Та локдаун — локдауном, а комунальні служби все одно мають у місті хоч якось функціонувати..» — вирішила господиня-феодосійка.
Тоді Клава Петрівна провела власне розслідування. І ось яким відкриття поділилася з нашим кореспондентом…
— Знаєте, у місті наразі не лишилось жодного чиновника, жодного керівника і жодного працівника комунальних підприємств та контор… Вони всі полишили міські домівки і сидять тепер на вершечках кримських гір у фатальному очікуванні…
Річ у тім, що хтось нещодавно зробив припущення, що «каміння з неба» сипатиметься насамперед на голову тим, хто найдужче на проросійських мітингах 2014-року кричав: «Хоч каміння з неба, а ми — на батьківщині, в Росії!»
А яке в нас може бути ще каміння, окрім місцевого — з наших гірських хребтів… Господь — він же теж мудрий: чого те каміння на небо дарма вергати, коли можна і своїм, кримським, обійтися… Тому про всяк випадок і подерлись запроданці з підніжжя гір на висоту пташиного польоту. Може-таки, думають, там, на горі, їх пронесе лиха година…
Нічого, ми почекаємо!..
В ім’я торжества справедливості можна, кажуть, деякий час і без води, і без світла, і без природного газу в оселі посидіти… — усміхнувшись, сказала на прощання Клава Петрівна.
Спеціально для АІ —
Йозеф Швейк-правнук, також бравий вояк і вірний побратим рядового Чонкіна
