Чоловік систематично поширював інформацію з обмеженим доступом, перешкоджаючи комплектуванню Сил оборони України та сприяючи, таким чином, загарбницько-окупаційній армії російської федерації. Про це стало…
Один американський танкіст якось сказав, що «звільнені міста — це кладовища згорілих танків». З цією очевидною думкою згодні всі танкові командири — починаючи від керманичів танкових з’єднань часів Другої світової, закінчуючи сьогоднішніми воєначальниками.
Чому нам цікавий американський досвід
В останні роки танки нечасто використовують у маневрених боях, їм дедалі частіше відводять роль силової підтримки піхоти в боях за населені пункти. Для українських танкістів іноземний досвід боїв у міській забудові з урахуванням реалій сучасної війни дуже важливий, оскільки схід України урбанізований досить сильно.
Тож цікавим є досвід американських танкістів. Танкіст Національної гвардії штату Техас Кріс Ернандес, який відслужив у складі міжнародної місії ООН в Косові, а також Іраку й Афганістані, розповідає про те, як змінилася тактика ведення боїв у міському середовищі, й про проблеми, з якими стикаються американські військові під час бойових операцій у Сирії.
Першим, що його здивувало в 1995 році, коли він прийшов у танкову частину Національної гвардії штату Техас, було те, що танкісти не вміють користуватися гвинтівками М-16 або М-4. Кожен танк комплектувався лише однією гвинтівкою. Вона була у заряджальника на випадок, якщо екіпажеві потрібно спішитися, всі інші мали обходитися пістолетами.
Водночас американські танкісти мали впевненість, що потужності танкової зброї вистачить для роботи по цілях у забудові. Основна доктрина — протистояння радянським танковим армадам і підготовка до боїв на рівнинній місцевості.
Перше жорстоке зіткнення з реальністю й війною нового типу відбулося в Сомалі 3-4 жовтня 1993 року під час боїв у Могадішо. Американські спецпризначенці там втратили 19 осіб — цифра для ССО США майже неймовірна з урахуванням того, який противник їм протистоїть. Ці втрати виявилися для США майже шоковими. У результаті вони вивели свій контингент із Сомалі.
Панцирники без піхоти — легка мішень
Бої в Іраку й у Сирії показали ймовірне майбутнє танкової війни. Найімовірніше танкістам доведеться мати справу з піхотою або загонами повстанців в укриттях на мінімальній дистанції. При такому розкладі танк практично приречений і на перше місце виходить збереження життя екіпажів. Тому, як вважає Кріс Ернандес, танкістів слід озброїти карабінами або штурмовими гвинтівками й навчити ними ефективно користуватися. А підтримка піхоти тут більш ніж необхідна.
До речі, під час боїв на сході України наші танкісти й піхота врахували ці моменти.
Як згадує Кріс Ернандес, американці захоплювалися хоробрістю ізраїльських командирів танків — під час бою ті часто визирають з башт. Однак реальність міського танкового бою така, що танкіста, який стирчить над баштою, просто підстрелять. За закритих люків екіпаж може спостерігати за обстановкою тільки через перископи й основні приціли. Останні здебільшого з хорошим зображенням, проте з украй обмеженим полем зору. Перископи ж, з іншого боку, часто дають розмите зображення. Крім того, в умовах зосередженого вогню зі стрілецької зброї по приладах спостереження вони часто ушкоджуються або виходять з ладу.
Це означає, що піхота противника часто може підходити на коротку відстань непоміченою. У цьому випадку наявність гвинтівки або карабіна в руках танкіста може виявитися вирішальним чинником порятунку танка й життя екіпажу.
Повстанці й бойовики в Сирії витратили багато років на вивчення вразливих місць танків. Вони вивчали їх задовго до початку боїв. Бійці ІДІЛ змогли застосувати свої навички проти танків Abrams в Іраку та Ємені. Якщо до цих боїв американські танкісти почувалися у безпеці, то тепер це почуття зникло.
У Ємені під час війни 2015-го бойовики з шиїтського воєнізованого угруповання, підтримувані Іраном хусити («Ансар Аллах»), успішно палили танки M1A2 Abrams з допомогою нових боєприпасів і засобів ПТГ. Відомо про численні втрати танків під час вуличних боїв у Сирії.
Тому Кріс робить чотири основні висновки:
По-перше, танки не є непереможними.
По-друге, навряд чи в майбутньому танкістам доведеться воювати з великими групами танків. Найімовірніше вони протидіятимуть повстанцям, які використовують різну зброю.
По-третє, танки варто забезпечувати піхотою на будь-якій місцевості, якщо це не відкрита пустеля.
По-четверте. Уроки Сирії показали: танкістам просто необхідна стрілецька зброя.
На перший план виходять навички особового складу
На думку начальника Центрального бронетанкового управління ЗCУ генерал-майора Юрія Мельника, «необхідно вивчати досвід локальних конфліктів у всіх країнах, де застосовували танкові підрозділи — починаючи від Іраку й Афганістану, враховуючи бої в Сирії, а також бої під час азербайджансько-вірменського конфлікту. Саме там яскраво показало себе протитанкове озброєння сучасних БПЛА. Також доцільно врахувати досвід ізраїльської армії. Ізраїльтяни ретельно вивчають, де в танках чи в БТР є уразливі місця і яких заходів треба вжити для покращення захисту передусім особового складу.
На мою думку, найближчим часом використання в боях великих мас танків неможливе. Треба відходити від понять 1940–1950 років, коли застосували танкові армії, від досвіду конфлікту в Іраку, де застосували панцир-дивізії у відкритих танкових боях. У наших умовах, за наявності великої кількості складок місцевості й густонаселених районів імовірність розгортання в бойові порядки танкової бригади й навіть танкового батальйону проти аналогічного танкового з’єднання противника малоймовірна. Ми передбачаємо танкові бої проти груп танків — до роти максимум. (10–12 танків з кожного боку. — Ред.)».
І тут на перший план виходять навички особового складу, знання місцевості, маневр танка під час ведення бойових дій і можливості машини — застосування у танку сучасних прицільних комплексів навігації та збільшення потужності моторно-трансмісійного відділення.
