На превеликий жаль, у фокус ворожих атак потрапили об’єкти національної енергосистеми. Про те, як мінімізувати шкоду від ворожого терору, розповідає кандидат технічних наук, військовослужбовець…
Визволення і проведення зачистки населених пунктів – невід’ємна частина наступальних операцій. Досвід проведення АТО/ООС на Сході України свідчить: найзапекліші бої точились саме за оволодіння міськими агломераціями та промисловими районами, більшість з яких розташовані в населених пунктах. Так, наприклад, Слов’янськ у 2014-му перетворено на центр координації дій незаконних збройних формувань – саме там був штаб Ігоря Гіркіна. Визволення Слов’янська було одним із головних завдань сил АТО. Як правило, після того, як окупантів вибивали, прилеглу до населених пунктів територію теж звільняли.
Чинники успіху: персональний вишкіл і взаємодія військ
Чому слід готувати війська до дій у містах? З досвіду відомо, що населені пункти здебільшого розташовані на місцевості, яка панує в регіоні. Захоплення міста, окрім зниження оборонного потенціалу противника, як правило, забезпечує контроль над значною територією. Водночас звільнення великих населених пунктів – досить важке завдання.
Так, наприклад, під час ірано-іракської війни у 1980-х запеклі бої точилися за Басру як за важливий морський порт у Перській затоці.
А влітку 2014-го після визволення Лисичанська та Сєвєродонецька фактично звільнено і значну частину Луганщини, без проведення серйозних бойових дій. Коли НЗФ змушено відступили до Луганська, вони розпочали готувати оборонні позиції на підступах до міста.
Неодноразово лунали, та й досі іноді можна почути, заклики визволити Луганськ «одним батальйоном». Це може викликати лише гірку посмішку. По-перше, труднощі наступального бою в містах обумовлені тим, що противник завчасно готується до тривалої оборони: організовує систему вогню, зміцнює будівлі, обладнує довготривалі вогневі споруди, з’єднує їх траншеями, барикадує вулиці й провулки, підступи.
По-друге, зазвичай, у боях за місто активно використовують артилерію великих калібрів, авіацію, що призводить до великих людських жертв як серед військових, так і цивільного населення. Крім того, майже повністю руйнується міська інфраструктура. Одним із яскравих прикладів такого застосування є битва за сирійське місто Алеппо. Зрозуміло, що таке неприпустимо для Збройних Сил України під час визволення своїх міст.
У польовому статуті армії США FM 3-0 зазначено: «З погляду планування, командири повинні розглядати забудовану місцевість не просто як топографічні об’єкти, а як різносторонні об’єкти, які включають ворожі сили, місцеве населення й інфраструктуру. Планування операцій на забудованій місцевості потребує ретельної розвідувальної підготовки поля бою, з особливим акцентом на просторовий характер топографії та складну соціальну структуру населення».
Саме через велику кількість поразок під час ведення бою за населенні пункти фахівці США вважають такі бої найскладнішим видом оборонного і наступального бою. На одне з перших місць виходить рівень підготовки особового складу та взаємодія різних видів військ.
Екіпажі танків – пріоритетні цілі для ворожих снайперів
Так, у разі застосування під час боїв важкої бронетехніки – танків чи САУ – без прикриття піхоти вона приречена на знищення. Можна згадати практично повний розгром танкової колони у Грозному в листопаді 1994-го.
Тобто танк у місті є вразливою ціллю за умов обмеженого огляду й насиченості оборони противника легкою та водночас ефективною протитанковою зброєю (ПТКР, гранатомети).
Так, як пригадував полковник Дмитро Кащенко, коли він ще був командиром танкового батальйону, під час прориву до ДАПу в Первомайському по танкістах вели вогонь буквально з кожного вікна. У тому бою загинув екіпаж Героя України Олександра Лавренка, ще один танк був знищений. Тобто без піхоти жоден танк не виконав би завдання.
Тому прикладом вдалої взаємодії українських танкістів і піхоти можна вважати запеклі бої в Шахтарську влітку 2014 року. Як пригадує капітан Олександр Константинов, який тоді командував взводом у 17-й танковій бригаді, його танк придали для посилення десантників 25-ї бригади. У процесі бою десантники вирахували, що з даху 16-поверхівки ведуть вогонь снайпери і там же засів коригувальник.
Десантники дали цілевказання на відкриття вогню по верхньому поверху. Завдяки цьому після трьох пострілів з танка вогневий вплив бойовиків і коригування припинилися.
Коли частина десанту потрапила в оточення, Константинову поставили завдання вивести їх звідти. Він прийняв єдино правильне рішення – піхоті сховатися за танк, а сам, ведучи вогонь з кулеметів, їх прикривав. Усі почали потихеньку відходити.
Оскільки зв’язок працював, м’яко кажучи, кепсько, то цілевказівником слугували автоматні та кулеметні черги трасерами.
Слід враховувати, що екіпажі танків є серед пріоритетних цілей для ворожих снайперів. Приміром, якось Олександр Константинов зазнав поранення, і його евакуювали. Замість нього на місце командира сів десантник з 25-ї бригади Станіслав Ковтун. Під час бою він виліз з башти, щоб поправити короб з патронами на кулеметі, і в цей момент у нього влучила куля ворожого снайпера.
Станіслав загинув миттєво, оскільки куля ввійшла в шию, а вийшла через потилицю – на жаль, позицію снайпера своєчасно не викрили.
У бою під Рідкодубом Олександр Константинов знов діяв у населеному пункті, але разом із піхотою.
Запобігти втратам серед тих, хто наступає, і екіпажів танків теоретично можна, ведучи вогонь, як кажуть, на кожний блим, але це може призвести до вкрай важких наслідків, не говорячи вже про витрату боєкомплекту.
Одним з відомих і трагічних наслідків такої стрілянини стала загибель оператора Тараса Процюка в готелі «Палестина», що в Багдаді, коли танкіст сплутав телекамеру зі зброєю. Нагадаю: 8 квітня 2003-го Тарас Процюк знімав дії американських військових. Унаслідок гарматного пострілу з американського танка по готелю смертельно поранено оператора. Також загинув тележурналіст іспанського телеканалу Telecinco Хосе Коусо (англ. Jose Couso), який перебував із Процюком у тому ж приміщенні. Поранення дістали і троє співробітників агентства Рейтер: шеф бюро в Перській затоці, ліванець Саміа Нахул (англ. Samia Nakhoul), фотограф Фалех Хебер (англ. Faleh Kheiber) і технічний співробітник Пол Паскаль (англ. Paul Pasquale). Розслідування визнало загибель журналістів нещасним випадком, усі обвинувачення з екіпажу танка знято.
Отже, задля ефективних дій у населеному пункті необхідно ретельно відпрацьовувати взаємодію між бронетехнікою і стрілецькими підрозділами.
