Запорукою спроможності оперативно обмінюватися тактичною інформацією для обох винищувачів стало використання системи зв’язку Link 16, яку інколи умовно називають «військовий Wi-Fi»…
У чому не відмовиш радянським пропагандистам минулого, так це у далекоглядності. Коли «совіцький» колос прирощував до свого тіла новозагарбані території, то насамперед зводив на тих землях пам’ятники й монументи, що возвеличували роль армії «визволителів». Це як своєрідний меседж для місцевих. Мовляв, ми тут назавжди, ось вам «місце сили», кланяйтесь! Але колос зазнав краху. А от його культурний спадок ще пручається.
У країнах колишнього соцтабору з такими пропагандистськими маркерами радянського минулого вчиняють по-різному. Здебільшого демонтують і передають окремі елементи в історичні музеї або на спеціалізовані виставки.
Власне, за таким сценарієм розвиваються події навколо львівського «Монумента бойової слави радянських збройних сил», який майже пів століття височів поряд з Національною академією сухопутних військ на перетині нинішніх вулиць Стрийської й Героїв Майдану.
У кабінетах міськради багато років тривали обговорення питання щодо неможливості його існування у Львові й, нарешті, у 2018-му монумент вирішили демонтувати. Торік у березні 30-метрову стелу у Львові знесли через її аварійний стан. Усі барельєфи солдатів на ній передали у музей «Територія терору». А горезвісний ексрегіонал Михайло Добкін за пів мільйона гривень купив і перевіз у Харків скульптуру Ордена Перемоги зі львівського монумента.
Утім, на цьому все й зупинилося. Аж ось міська влада знову звернулася до теми остаточного демонтажу цього монумента та облаштування на його місці громадського простору з патріотичним спрямуванням.
Про це львівським журналістам повідомив заступник міського голови з питань розвитку Андрій Москаленко. З його слів, відбулася зустріч з ініціативною групою щодо долі радянського пам’ятника. Днями вирішуватимуть, як і що далі робитимуть.
— Як ми заявляли раніше, ця територія має мати чітке патріотичне спрямування. Ми живемо в час російсько-української війни. Гадаю, Львів, як ніхто, повинен демонструвати чіткі сигнали патріотизму не лише для України, а й для світу, пояснювати, що це за війна й хто її розпочав, — наголосив посадовець. — Щодо цієї території, рухатимемося шляхом проведення архітектурного конкурсу. Наступного тижня дамо більше деталей.
Андрій Москаленко повідомив: профільні фахівці міста готують технічне завдання на облаштування цього громадського простору в дусі вшанування українських воїнів, героїв АТО/ООС.
На цю новину відреагував місцевий сегмент користувачів фейсбуку. І тут, як кажуть, думки розділилися: львів’яни, чиї предки воювали у лавах Червоної армії, заявляють, що пам’ятник нікому не заважав. Але більшість галичан відстоюють думку, що мілітаризована скульптурна група, яка нагадує про більшовицький терор і переслідування радянською владою українців за прагнення до свободи й незалежності, таки має відійти у минуле і, як мінімум, відправитись у музей як експонат.
Хоча, якщо зважити на саму історію побудови цього пам’ятника, то радянські функціонери взагалі «не переймались» з приводу того, де і як його зводити. Тоді поруч було військово-політичне училище (нині територія НАСВ імені П. Сагайдачного). І це місце було, як кажуть, ідеологічно вивірене й зважене. Кожен курсант і офіцер мав у режимі 24/7 бачити й відчувати «подвиг дідів». А те, що на місці монумента колись був… цвинтар, де упродовж Другої світової ховали німецьких вояків, ще більше підсилював необхідність зведення тут радянського ідола з мармуру та бронзи.
Нині монумент не відіграє жодної виховної ролі. Навпаки, є предметом збурення патріотичної спільноти. Тому скульптурній групі справді час на музейний покій. Ну, а нам час шанувати наших Героїв! А ви як гадаєте?!
Фото автора та з архіву «Фотографій Старого Львова»
