Насамперед завдяки його творам широкому загалу відомі візуальні образи українських військовиків часів Української революції 1917‒1921 років та почасти боротьба Української Повстанської…
Сьогодні ти прокинувся й зрозумів: чи не вперше за останні довгі місяці спав на справжньому простирадлі, що не потрібно взувати остогидлі важкі гумаки й болотом йти на темний і холодний спостережник. Поволі приходить розуміння, що по тобі не будуть стріляти, та й ти теж… не будеш відкривати вогонь у відповідь, намагаючись влучити в ту точку, звідки щойно вийшли ворожі трасери. І, натиснувши на гашетку, ти абсолютно не замислюєшся над тим, що буде з істотою там, на тому кінці — у місці призначення твого смертельного послання. Бо там ворог, який прагне твої смерті.
Поступово приходить розуміння, що все це в минулому. Тепер ти в мирному житті. А це означає, що ти повернувся туди, де насправді нікому не потрібен, і соціуму немає діла до всієї палітри твоїх проблем. Йому все одно, де і скільки ти воював. Більшість заклопотана своїми справами, карантином, курсом валют. Тепер для тебе починається інший бій. Так само запеклий. Проте тепер у тебе є вибір — пливти за течією чи, мобілізувавши здобутий у Збройних Силах бойовий гарт та силу духу, почати нову сторінку свого життя.
Після демобілізації Роман повернувся вже в зовсім іншу Україну
Роман Чорнобай будучи мобілізованим ще у першій хвилі, отримав досвід виживання й у розграбованій армії взірця 2014 року, й реальний бойовий гарт найзапекліших сутичок. Так само, як і тисячі молодих хлопців того часу, після демобілізації він повернувся вже в зовсім іншу Україну. Відразу постало питання роботи. Та йти охоронцем на паркову чи заправником у мережу АЗС не для характеру Романа. Він вирішив відкрити власну справу й бути господарем свого життя, а не веслувальником на галерах долі.
— Коли ми демобілізувались, то мене й моїх побратимів почали запрошувати до різноманітних шкіл, аби ми розповіли дітям про армію, — каже Роман. — Саме тоді я й побачив, у якому жалюгідному стані перебуває те, що ми колись називали «ДПЮ» (урок допризовної підготовки юнаків. — Авт.). Тож було вирішено створити Львівський пейнтбольний клуб, де діти могли б отримувати певні знання й підготовку до служби в армії та ведення бойових дій.
Створення власної справи
Починалось усе непросто, адже для власної справи потрібні були не лише кошти, а й знання основ і правил ведення бізнесу. Тому Роман закінчив низку курсів, які навчили його планувати та продумувати бізнесові кроки. З цими знаннями й реальними пропозиціями, викладеними у бізнес-плані, він номінувався на низку грантів. Відтак Романа помітили, і він отримав невеличкий старт для роботи.
— Спочатку ми брали в оренду обладнання й амуніцію, — пригадує він. — Потім змогли купити стареньке добре «поюзане» обладнання для клубу. Поремонтували його. А далі… Далі почали впроваджувати свою справу. Гроші, які заробляли, максимально вкладали в розвиток.
Тепер клуб, засновником якого став колишній воїн АТО, «Фокс тактікал» добре відомий на Галичині. Сюди приходять і школярі, і колишні та чинні військові. Використовуючи свій армійський досвід, Роман додав у роботу клубу свою специфіку. Адже просто постріляти різноколірними кульками одне в одного — це, на його думку, нецікаво. Для кожної гри він разом зі своєю командою придумує цілий сценарій. От, наприклад, умова одного з них: прийшов 2030 рік, людство не змогло подолати низку коронавірусів, яких запустив COVID-19, тож карантин триває й населення планети на межі знищення; в одній з лабораторій було розроблено чудодійну вакцину, однак військові країни, що окупувала Сибір і провела анексію Криму, викрали її, щоб тероризувати весь світ. Завдання українських вояків — знайти вакцину й передати її громаді світу.
«Пейнтбол не просто розвага, а підготовка до служби в лавах ЗСУ»
— Пейнтбол виховує в учасників почуття командної гри, — каже Роман. — Тут є багато чого, що знадобиться під час служби в армії — і вміння прорахувати тактику, і готовність піти на самопожертву, аби твій підрозділ виконав свою місію. Як і в реальному житті, тут можуть скінчитися патрони, і ти можеш «нарватись» на ворожу розтяжку.
До речі, для ветеранів у Романа діє окрема система знижок, та й він радо запрошує до співпраці всіх небайдужих. І можна з упевненістю сказати, що його робота приносить уже перші результати. Так, у клубі фактично сформувалась перша Львівська молодіжна пейнтбольна команда «Львівські леви». Хлопці придбали однакові однострої, пошили шеврони та прапор. А головне — вони сумлінно готуються до оборони своєї держави.
— Пейнтбол дня нас — це не розвага, — каже командир команди «Львівські леви» Андрій. — Це підготовка до служби в лавах Збройних Сил.
На завершення нашої розмови Роман Чорнобай попросив переказати всім, хто йде на демобілізацію після кількарічних контрактів, не чекати прихильності долі, а готуватися до копіткої щоденної праці, бути готовим здобувати нові знання й учитися приймати креативні рішення.
Відео Володимир Скоростецький
