Досі навколо станції існує 30-кілометрова зона відчуження. Унаслідок аварії близько 5 млн гектарів земель виведено із сільськогосподарського користування. Досі людство стикається з наслідками цієї аварії….
Ігор — старший матрос, служить із самого початку війни. Пережив не одну серйозну фронтову перипетію, не раз падав на землю від потужного ворожого обстрілу й розумів, що «народився в сорочці»… Здається, за часи війни мав би стати прагматичним та неемоційним воїном. Та він, навпаки, постійно усміхається та за першої нагоди демонструє фото в телефоні… Ще б пак! Ігор — молодий татусь, синові всього — 9 місяців. Щоправда, за його дорослішанням чоловік спостерігає тільки через екран смартфона. Та й усю вагітність дружини був на ротації. Каже щиро: якби Валентина теж не була військовою, то навряд чи зрозуміла б…
— Поплаче, а потім розповідає, як пишається. Вона ж знає, що інакше я б не зміг, — розповідає Ігор. — Було б соромно дивитись на себе у дзеркало! Валентина до народження сина не лише служила, а й постійно допомагала чим могла на волонтерському посту. Тепер, звісно, допомагає війську вже не так інтенсивно, та все одно за першої нагоди — то сітки плете з іншими дівчатами, то якісь смаколики готує…
Життя чоловіка з невеликого села на Миколаївщині у 2014-му перевернулось, як то кажуть, на 180 градусів. Здавалось, тільки здобув омріяну стабільність — родина, робота… Чого ще бажати? Аж ні! Війна. Одразу — до військкомату. Починав службу в бригаді морської авіації авіаційним механіком.
— Прослуживши там три роки, перевівся у морську піхоту, — ділиться Ігор. — Кажу чесно: захотілося більше бойових завдань. Уже перший мінометний обстріл під Гранітним показав, що сумно точно не буде. Я стояв на чергуванні, п’ята ранку, а нас почали прицільно накривати 120-ми мінами. Впав на землю, думаю: «Ну все, капець, навоювався…» Гукаю хлопців на допомогу, а вони собі відпочивають після вечірніх постів і не думають прокидатись… Звикли… Та то був лише початок… Скільки разів після того ворог валив по наших ВОПах — і не злічу. Але втягнувся.
Нині чоловік стоїть на важливій позиції на приморському напрямку. Каже: після народження сина остаточно переконався, що на своєму місці, адже Мирославчик повинен жити у незалежній країні!
