Досі навколо станції існує 30-кілометрова зона відчуження. Унаслідок аварії близько 5 млн гектарів земель виведено із сільськогосподарського користування. Досі людство стикається з наслідками цієї аварії….
Сьогодні ми пропонуємо зазирнути у майбутнє і дізнатися, що ж очікує оборонне відомство і Збройні Сили в середньостроковій перспективі. Про це ведемо розмову із заступником директора департаменту – начальником Управління стратегічного планування розвитку спроможностей Департаменту воєнної політики та стратегічного планування Міністерства оборони України Андрієм Яковенком.
Головна ідея – досягнення балансу між довгостроковими оборонними потребами і потребами сьогодення
– Як відомо, 14 вересня цього року Президент України підписав Указ, яким введено в дію рішення РНБОУ щодо затвердження Стратегії національної безпеки України. Серед завдань, які викладені тут, є зокрема й розроблення і подання на розгляд РНБОУ Стратегії воєнної безпеки України. На якому етапі нині опрацювання цієї стратегії і які ще стратегічні документи потрібно розробити Міноборони України?
– Я б розпочав з іншого стратегічно важливого законодавчого документа, а саме – Закону України «Про національну безпеку України», ухваленого в червні 2018 року. Це – проривний законодавчий акт, над яким спільно працювали представники всіх державних органів сектору безпеки і оборони. Звісно і Департамент воєнної політики та стратегічного планування Міністерства оборони України брав безпосередню участь у тій роботі. Цим законом запроваджено нові стандарти демократичного цивільного контролю, розмежовано повноваження в сфері безпеки й оборони на всіх щаблях державної влади, починаючи від Президента України і закінчуючи органами військового управління оперативного рівня. Чітко прописана роль РНБОУ, Міністерства оборони України як центрального органу виконавчої влади, який є основним в питаннях організації оборони держави. Були розмежовані посади Головнокомандувача і начальника Генерального штабу ЗСУ. Відповідно – перебудована вся вертикаль органів військового управління. Головна ідея – закладення необхідних передумов досягнення балансу між довгостроковими оборонними потребами і потребами сьогодення. Зокрема Головнокомандувач ЗСУ як головна військово-посадова особа держави очолює два ключових напрямки: розвиток (генерування) сил та застосування сил. Відповідно Генеральний штаб як орган військового управління стратегічного рівня відповідає за планування розвитку і застосування ЗСУ і має балансувати потреби видів та родів Збройних Сил, а також потреби і своєчасність формування комплектів військ для Командувача об’єднаних сил, який здійснює безпосереднє управління їхнім застосуванням.
Згідно з законодавством, зі вступом у посаду новообраного Президента України – Верховного Головнокомандувача ЗС України, упродовж шести місяців розробляється Стратегія національної безпеки України. Цей документ затверджено дещо пізніше, а саме 14 вересня 2020 року, на це є об’єктивні причини, пов’язані з появою нових загроз (йдеться і про пандемію. – Авт.). Згідно з рішенням РНБОУ, в шестимісячний термін після затвердження Стратегії нацбезпеки державним органам сектору безпеки і оборони слід розробити й подати на розгляд стратегічні документи за відповідними сферами. На Міноборони, зокрема, покладено завдання розробити ключовий документ у сфері оборони – Стратегії воєнної безпеки України. Зрозуміло, що роботу над цим документом вели ще до затвердження Стратегії нацбезпеки. Зокрема цьому передував Оборонний огляд, проведений з 25 травня по 12 грудня 2019-го за принципово новою методологією планування на основі спроможностей, орієнтованою на загрози, яку застосовують в НАТО та провідні держави світу.
Міжвідомчу робочу групу з проведення Оборонного огляду очолив перший заступник Міністра оборони України Іван Руснак. До її складу ввійшли представники всіх причетних міністерств і служб на рівні не нижче, ніж заступники керівників, та представники науково-дослідних установ, що дозволило якісно і в стислі терміни його провести. Під час Оборонного огляду виконано п’ять основних завдань. А саме: оцінку майбутнього безпекового середовища, відповідності йому стану Збройних Сил, інших складових сил оборони і планування сил, обґрунтування ресурсних потреб для досягнення перспективної моделі сил оборони, визначення їхнього обрису та закладення основ для розроблення документів оборонного планування нового циклу. Саме успішне проведення Оборонного огляду дало змогу отримати належні вихідні дані для вироблення бачення пріоритетів, завдань, цілей та шляхів подальшого розвитку Збройних Сил та інших складових сил оборони. Після затвердження Президентом України 24 березня 2020 року звіту за результатами Оборонного огляду розпочалася цілеспрямована робота над новою Стратегією воєнної безпеки України, яка йшла водночас і узгоджувалася з роботою над Стратегією нацбезпеки. Наразі проєкт документа готовий. Завершено етап міжвідомчого погодження і, після отримання юридичного висновку від Міністерства юстиції, сподіваємося, до 15 грудня цього року проєкт Стратегії воєнної безпеки України внесуть на розгляд Кабміну з подальшим поданням до Ради нацбезпеки і оборони. У разі схвального рішення РНБОУ, Стратегію воєнної безпеки введе в дію Указ Президента України.
Якщо План оборони – це сьогодення та завтра Збройних Сил, то Стратегічний оборонний бюлетень – це післязавтра
Наразі опрацьовується нова редакція Стратегічного оборонного бюлетеня України (СОБ), який до затвердження має пройти такий же шлях, як і Стратегія воєнної безпеки. Новий СОБ, роботу над яким уже розпочато, за своєю філософією відрізнятиметься від чинного, затвердженого у 2016 році. Тоді він був обумовлений необхідністю ухвалювати кардинальні рішення в оборонній сфері. У той час було конче потрібно в стислі терміни спланувати та розпочати реалізацію завдань та заходів з підвищення спроможностей Збройних Сил для реагування на загрози і виклики, пов’язані з активною фазою бойових дій на сході України. Час диктував такі умови і в Стратегічному оборонному бюлетені 2016-го детально прописані завдання і цілі на коротко- та середньострокову перспективу. Сьогодні, через призму часу, нам здається, що такий рівень деталізації окремих завдань і заходів у документі, який підлягає затвердженню Президентом України, недоцільний та не забезпечує необхідної гнучкості у швидкоплинному безпековому середовищі. Внесення змін, необхідність яких із часом ставала очевидною, було досить проблематичним, адже потребувало видання нового Указу Президента України. Ми засвоїли ці уроки. Отже, новий Стратегічний оборонний бюлетень спрямовано виключно на розвиток і вказуватиме на вимоги до побудови перспективної моделі ЗСУ та інших складових сил оборони на 5+ років. Іншими словами, якщо План оборони держави, який наразі теж розробляють, – це «сьогодні і завтра» Збройних Сил, то Стратегічний оборонний бюлетень – це вже «післязавтра». Види та окремі роди військ (сил) ЗС України також формулюють власне бачення стратегій їхнього розвитку, узгоджені з вимогами, визначеними за результатами Оборонного огляду. Стратегічні документи розвитку видів уточнюватимуть водночас з роботою над Стратегічним оборонним бюлетенем, адже він охоплюватиме всі ключові спроможності, які нам необхідно створювати або розвивати.
Цей документ уточнить напрямки воєнної політики, цілі й завдання розвитку ЗС України та інших складових сил оборони. Плануємо забезпечити подання проєкту нового СОБ для розгляду і затвердження керівництву держави впродовж трьох місяців після схвалення Стратегії воєнної безпеки, якою планується закріпити концепцію всеохоплюючої оборони і залучення для її реалізації не лише ЗС України, а всіх складових сектору безпеки і оборони та громадянського суспільства. Така концепція (всеохоплюючої оборони) окреслює, яким чином плануємо організовувати нашу оборону в майбутньому з урахуванням потенційних викликів і загроз та розвитку форм і способів ведення воєнного протиборства, зокрема гібридного характеру.
Зі свого боку трансформовані за J-кодом відповідно до стандартів НАТО структурні підрозділи Генерального штабу ЗС України та відповідні департаменти Міноборони відпрацьовують програмні документи розвитку.
Продовжуємо переймати найкращий закордонний досвід планування
– Андрію Валерійовичу, розкажіть, чи в розробці цих важливих для українського війська стратегічних документів враховано досвід армій держав-членів НАТО і чи допомагали іноземні радники, які працюють при Міноборони і Генштабі?
– Ми зберігаємо і розширюємо залучення міжнародної фахової допомоги від наших ключових держав-партнерів та продовжуємо з ними взаємовигідну конструктивну співпрацю. Працюємо з іноземними радниками, які є при Міноборони і Генеральному штабі ЗС України, на всіх рівнях. Зрозуміло, в умовах карантинних обмежень спільна робота переважно проводиться в режимі онлайн. Є група радників, які працюють на стратегічному рівні зі структурними підрозділами Міноборони і Генштабу. Також є інструктори, які працюють над підвищенням рівня сумісності й ефективності наших бойових частин та підрозділів. Дуже серйозна робота триває з удосконалення структур штабів бригад і набуття необхідних спроможностей з планування операцій відповідно до процесу оперативного планування НАТО. Триває системна співпраця як з НАТО, так і з країнами-партнерами в галузі реформування професійної військової освіти. На базі Національного університету оборони та видових військових навчальних закладів запроваджені багаторівневі лідерські курси та багато інших профільних сучасних освітніх проєктів.
Що стосується Міноборони і розвитку його інституційних спроможностей, впроваджуючи сучасний оборонний менеджмент в загальну систему керівництва та урядування, започатковано низку вищих академічних курсів за допомогою наших іноземних партнерів. За їхнього сприяння незабаром планується провести збори керівного складу Міноборони і Генштабу, а також керівників проєктів оборонної реформи щодо переваг застосування та стану впровадження у Міноборони проєктно-процесної логіки планування цілей та досягнення конкретних результатів під час реформування і розвитку. Захід проводитиметься спільно з представниками Великої Британії і професійними менеджерами, які мають суттєвий досвід у реформуванні й покращенні системи управління ресурсами не лише в оборони. Є позитивний досвід впровадження бізнес-практик у планування та управління ресурсами в Міноборони Великої Британії, який ми вивчаємо. Тож продовжимо переймати передовий досвід Канади, Литви, США, зокрема використання системи PPBE (Planning, Programming, Budgeting, and Execution), яка, з урахуванням адаптації в умовах інших країн, є найефективнішою: це процес визначення потреб, стратегічних цілей, програмування ресурсів, балансування бюджету під ці ресурси і чіткий моніторинг виконання всіх програм і проєктів. Це циклічний процес. Щороку здійснюється його аудит та моніторинг. Завдяки гнучкості дозволяє адаптувати програми і проєкти відповідно до досягнутих результатів або уточнених потреб. Попередні державні програми розвитку ЗСУ довели свою неефективність, адже в них неможливо було вносити необхідні уточнення, ба більше, їх фінансували виключно в межах бюджетних видатків Міноборони. А зазвичай державна цільова програма потребує фінансування з кількох джерел і кількох органів центральної виконавчої влади. Тому система планування на основі спроможностей, яку впроваджуємо в Міноборони, має дати відповідь на запитання, як краще планувати розвиток та управляти обмеженими ресурсами.
Ціль і суть оборонного планування
– Вважаю, що є сенс пояснити ціль і суть оборонного планування. Яка його основна мета?
– Характер майбутніх загроз і обмежені ресурси потребують використання всіх можливих сучасних підходів за функціональними напрямками Міноборони та Збройних Сил, одне з яких – оборонне планування.
Пошук ресурсів, впровадження передового досвіду держав-партнерів та міжнародних організацій може забезпечити зростання власного потенціалу та не лише зміцнити відносини, а й зробити вагомий крок у напрямку реалізації європейських та євроатлантичних прагнень України, що й обумовлює актуальність підвищення ефективності оборонного менеджменту в державі.
Оборонне планування – складова системи державного стратегічного планування, що здійснюється шляхом визначення пріоритетів і напрямів розвитку сил оборони, їхніх спроможностей, озброєння та військової техніки, інфраструктури, підготовки військ (сил). І передбачає розробку відповідних концепцій, програм і планів з урахуванням реальних та потенційних загроз у воєнній сфері та фінансово-економічних можливостей держави.
Засади оборонного планування в Україні на законодавчому рівні вперше окреслені ще у 2004 році. Закон України «Про організацію оборонного планування» тоді визначив завдання, принципи, зміст і порядок планування і координації дій органів державної влади в цій сфері. Відтоді практика оборонного планування як в Україні, так і в євроатлантичній спільноті набула подальшого розвитку. Міноборони розробило законопроєкт з удосконалення процедур оборонного планування та відповідних визначень і понять, який схвалено Урядом та спрямовано на розгляд до Верховної Ради України.
Програмно-проєктний менеджмент у контексті оборонного планування
– Розкажіть детальніше про один з обов’язкових аспектів оборонного планування – програмно-проєктний менеджмент?
–Якщо коротко окреслити його сутність, слід зазначити, що впровадження програмно-проєктного підходу в контексті оборонного планування передбачає:
інтеграцію програм (проєктів) розвитку, планів утримання і розвитку спроможностей Збройних Сил та їхнє балансування з ресурсними можливостями;
інтеграцію оборонного і бюджетного планування на основі програм і проєктів шляхом створення нових, модернізації наявних та позбавлення від спроможностей, подальше утримання яких є недоцільним;
безперервність планування та управління ресурсами шляхом їхнього здійснення «зверху – вниз» за схемою: воєнна політика – планування – складання програм – ресурси – спроможності та «знизу – вверх» з періодичним коригуванням програм і проєктів розвитку за результатами поточних оцінювань окремих спроможностей за критерієм «ефективність – вартість»;
ефективне використання обмежених ресурсів (людських, матеріальних і фінансових) шляхом ухвалення рішень щодо їхнього розподілу з урахуванням пріоритетності реалізації програм і проєктів розвитку спроможностей тощо.
Попередні підсумки оборонної реформи
– Андрію Валерійовичу, чи є попередні підсумки оборонної реформи?
– Якщо говорити про підсумки оборонної реформи, зокрема її першого етапу, який завершується наприкінці цього року, то реформа базувалася на виконанні п’яти стратегічних цілей. Під кожною з них були конкретні завдання. Загалом 28 оперативних цілей і 139 завдань. Кількість результативних показників виконання становить 381. Якщо ці завдання і заходи, які реалізовували, довели ефективність, то необхідність їхнього продовження або логічного завершення має абсолютний сенс. Наразі маємо загальний відсоток виконання цілей чинного Стратегічного оборонного бюлетеня – 79%. Це досить непоганий результат. Найвагоміший напрям – нарощення оперативних, бойових і спеціальних спроможностей сил оборони, потрібних для забезпечення відсічі збройній агресії, оборони держави, а також підтримання миру й міжнародної безпеки в рамках міжнародних зусиль. Ті завдання і заходи оборонної реформи, які дозволили зупинити агресора, є головним здобутком її першого етапу. Решта – теж не менш важливі, однак вони були опосередковано орієнтовані саме на виконання цієї конкретної стратегічної цілі. Досягнення того рівня оборонних спроможностей, які тепер маємо, однозначно було б неможливе без запровадження об’єднаної системи керівництва силами оборони в цілому, робота над чим триває донині. Нам необхідно бачити, виходячи з прогнозування безпекового середовища, оцінки ймовірності й ступеня загроз, сценарії, що можливі в майбутньому, розглядати варіанти застосування сил оборони та враховувати форми і способи ведення збройної боротьби, що надалі змінюватимуться. Тому маємо працювати на упередження. Головні постулати, які закладені в проєктах нової Стратегії воєнної безпеки та Стратегічного оборонного бюлетеня України – це створення необхідного потенціалу стримування, стійкості та взаємодії.
На наступному етапі оборонної реформи, серед інших, необхідно дуже серйозну увагу приділити напряму подальшої професіоналізації сил оборони. Він дуже важливий, і лише внесенням змін у законодавство тут не обійдеться. Це такі складові, як професійний менеджмент персоналу, сучасна військова освіта, потужний військово-навчений резерв, система територіальної оборони, а також нова військова культура.
– Дякуємо за розмову!
Фото: Віталій Солоний
