Йдеться вже не просто про окремі пожежі на нафтопереробних заводах (НПЗ), а про послідовне виведення з ладу виробничих потужностей, порушення…
На початку липня в інтерв’ю українській службі «Радіо Свобода» командувач ВМС України Олексій Неїжпапа заявив, що планують сформувати три дивізіони берегового комплексу крилатих ракет «Нептун». У Росії дуже нервово сприйняли таку новину. Чому? На те є причини…
Протикорабельна ракета Р-360 (ПКР) створена для знищення кораблів водотоннажністю до 5 000 тонн. Маса бойової частини ракети становить 150 кг, що цілком достатньо для серйозного ушкодження та знищення будь-якого російського фрегата чи сторожового корабля. Дальність польоту ракети дозволяє уражати цілі навколо окупованого Криму, а з узбережжя Азовського моря «потурбувати» російський флот у Новоросійську. «Нептун» рухається над поверхнею хвиль зі швидкістю до 900 км/год на висоті від 3 до 10 м й уражає ціль у корпус. Береговий комплекс здатний запустити 24 ракети, водночас атакуючи велику кількість морських цілей. Дозвукові ракети, до яких належить «Нептун», не є невразливими для сучасних систем ППО. Проте ще ніхто у світі на практиці не відбивав одночасну атаку великої кількості протикорабельних ракет.
Російський «непотопимий» флот
РФ на Чорному морі має чотири кораблі, здатні боротися з ПКР. Ракетний крейсер «Москва» (проєкт 1164) – водотоннажністю 11280 тонн, фрегати (проєкт 11356) «Адмірал Горшков», «Адмірал Макаров», «Адмірал Есен» – по 3860 тонн. Ракетний крейсер та фрегати мають на озброєнні зенітно-ракетні комплекси, які, за словами росіян, здатні ефективно боротися із протикорабельними ракетами.
На ракетному крейсері «Москва» розміщено зенітно-ракетний комплекс (ЗРК) С-300Ф (вісім пускових установок, боєзапас ‒ 64 зенітні ракети 48Н6). Фрегати мають ЗРК «Штиль» (морську версію ЗРК «Бук-М2/М3») з двома модулями вертикальних пускових установок по 12 зенітних ракет 9М317М (на «Адміралі Макарові» сучасніші 9М317МА). Але якщо пригадати «сирійську історію» з викривленням землі та схильністю росіян перебільшувати можливості своєї зброї, виживання російських екіпажів залишається під питанням.
Найважчою ціллю для «Нептуна», звісно є РК «Москва». На відміну від крейсера, російські фрегати й інші кораблі не мають надійного бронювання бортів, палуб, переборок, машинних відділень, окремих бойових і командних постів та інших життєво важливих частин корабля. Якщо при влучанні «Нептуна» у фрегат все закінчиться його загибеллю або втратою боєздатності та необхідністю капремонту, то «Москві», яка має бронювання, однієї ракети для такого ж ефекту бракуватиме (крім випадку дуже вдалого влучання).
Минулого століття у США здійснили цілу серію досліджень, у результаті яких дійшли висновку: будь-яка протикорабельна ракета при ураженні в головний бронепояс корабля, товщина якого перевершує 150 мм, розколюється, як горіх. При цьому шкоди ПКР це не завдає. А враховуючи те, що російські кораблі, особливо нових проєктів, не мають товстого шару броні, вони є цілком вразливим об’єктом для ПКР.
Розміри та вага російських фрегатів свідчать про відсутність броні.
Знищений у травні 1982 року аргентинською ПКР «Екзосет» англійський ескадрений міноносець «Шефілд» мав повну водотоннажність 4350 тонн, довжину 125 м, ширину 14,6 м, осадку 5,8 м. При цьому обшивка бортів становила всього 10 мм. Російський фрегат «Адмірал Григорович» має повну водотоннажність 3860 тонн, довжину 124,8 м, ширину 15,2 м, осадку 4,66 м. Маючи дуже схожі з британцем розміри, «адмірал» поступається вагою на 500 тонн.
Урок «Шефілда»
Попри те, що ракету «Екзосет» почали розробляти у 1967-му, ця зброя досі є простим і ефективним засобом боротьби з флотом. Росіяни намагаються свої кораблі максимально наситити бойовими модулями, системами керування, заощаджуючи на захисті й живучості. Свого часу брак бронезахисту на кораблі мав важкі наслідки для британського флоту.
1982-го між Великобританією і Аргентиною виник воєнний конфлікт за Фолклендські (Мальвінські) острови. У бій вступили флоти сторін. Англійський ескадрений міноносець «Шефілд» був оснащений сучасними на той час системами протиповітряної оборони. Британський екіпаж мав добрий вишкіл і був добре знайомий з ПКР «Екзосет», які мали на озброєнні аргентинці. Але в реальному бою це британцям не допомогло. Річ у тім, що ескадрений міноносець «Шефілд» входив у загін дальнього радіолокаційного дозору разом із фрегатами УРО «Плімут» та «Ярмут». Аргентинські літаки атакували дозор і випустили дві ракети. Один «Екзосет» полетів до «Плімута», інший націлився у «Шефілд». Завдяки спрацюванню системи РЕБ, «Плімут» встиг виставити пасивні завади у вигляді хмари з діапольних відбивачів, на які й навелась атакуюча ракета. Радіолокаційна голівка самонаведення ракети на відстані 12 км захопила «Шефілд», наблизившись до цілі, знизилась із 15 до 3 м і пробила борт есмінця вище на 1,8 м над ватерлінією та вибухнула в машинному відділенні, що спричинило пожежу. Ракету екіпаж помітив за 6 секунд до ураження корабля. «Шефілд» її проґавив, що закінчилось для нього загибеллю.
Цей приклад із новітньої військово-морської історії демонструє наскільки небезпечними є атаки протикорабельних ракет. У випадку масового застосування ПКР «Нептун» шансів на виживання будь-якого надводного військового корабля РФ в акваторії Чорного моря немає.
