Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
Олександрові Чернікову 1 листопада було б 36 років…
Сашко був світлою й життєрадісною людиною, захоплювався спортом і мотоциклами, любив музику, вільно володів англійською. Випускник факультету систем і засобів масової комунікації Дніпропетровського Національного університету. За життя працював на одному з регіональних каналів у Дніпрі, у виданні Kyiv Times. А коли в Україну прийшла війна, без вагань пішов захищати Батьківщину. У складі повітрянодесантної бригади брав участь у найзапекліших боях на Донбасі. «Тримаємо позицію. Весело», — відправив Олександр останнє в житті повідомлення під час кривавого бойового зіткнення, з якого не повернувся. Йому було лише 30…
У тому бою під Донецьким аеропортом 22 січня 2015 року полягло багато наших захисників. Українські десантники кілька діб утримували блокпост, який відбили у ворога. Майже щогодини російські танки впритул розстрілювали позицію…
За спогадами учасників того бою, «Репортер» (позивний Олександра Чернікова) бився відважно. Екіпаж, де він був оператором-навідником, знищив як мінімум одну ворожу бойову машину. Коли протистояння досягло апогею й в інших БМД закінчився боєкомплект, Сашко з товаришами залишився прикривати відхід побратимів, серед яких були поранені. Відстріляли свій БК й продовжили бій — з автоматами проти танків.
Після того бою товариші шукали «Репортера» кілька діб, сподівалися, що поранений. Але, на жаль, дива не сталося. Тіло Олександра знайшли, коли знову відбили блокпост, але ще кілька днів через обстріли не могли вивезти його з поля бою.
…Я не можу назвати себе другом Олександра, але знаю, що він був справжнім чоловіком і людиною з внутрішнім стрижнем. Згадую, як у 2014-му, коли повітрянодесантна бригада за ротацією прибула в с. Гвардійське, до них з концертом приїхав відомий артист. Того дня біля будинку офіцерів зібралися десантники, мешканці військового містечка, які очікували на приїзд кумира. З Дніпра приїхали й ми — військові журналісти з цивільними колегами. Ми розмовляли, жартували… Атмосфера навколо була пронизана радістю й відмінним настроєм. Раптом побачили, як до нас у військовій формі та зі щирою усмішкою наближається молодий чоловік. Журналісти не могли повірити своїм очам… Хтось ледь чутно вимовив: «Це ж Черніков!» А потім зі щирим подивом запитав: «Сашко, що ти тут робиш?» А він з усмішкою відповів: «Служу!» Під час цієї швидкоплинної зустрічі він розповів про себе, поділився враженнями про службу та планами на майбутнє. Відчувалося, як щиро він любить життя, свою країну, він був упевнений, що повернеться, а ми, хто його слухав, навіть уявити не могли, що бачимо Сашка востаннє…
Олександр Юрійович Черніков посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня та відзнакою «Народний герой України». У Дніпрі на його честь названа вулиця.
