Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Минулої неділі президентські вибори пройшли у сусідній Молдові. За даними молдовської ЦВК після обрахування 99 % голосів виборців, лідирує прозахідна опозиціонерка Мая Санду. Жоден з кандидатів не набрав понад 50 % голосів виборців. Значить, за два тижні має відбутися другий тур, в який, судячи з результатів голосування, пройдуть чинний президент Ігор Додон і колишня прем’єр-міністр молдовського уряду Мая Санду. Явка на виборах сягнула 42,76 %. У самій країні проголосували понад 1,2 млн осіб. За кордоном на виборчі дільниці прийшли ще 148 тис. громадян.
Перший тур — за «євроінтеграторами»
Дані ЦВК такі, що найбільше громадян проголосували за Маю Санду (36,10 %) та Ігоря Додона (32,66 %). На третьому місці опинився Ренато Усатий, який набрав 16,91 % голосів. Далі йдуть Віолета Іванов (6,50 %), Андрей Нестасє (3,26 %), Октавіан Ціку (2,01 %), Тудор Деліу (1,37 %). На останньому місці Дорін Кіртоаке з 1,20 % голосів. За статистикою Маю Санду обирають мешканці Кишиніва, також вона абсолютно перемагає за кордоном. Її вважають «західноорієнтованою» і вона має підтримку лідерів країн Європи й сусідньої Румунії.
Додон має своїх виборців у невеликих населених пунктів, а також він посів «першість» на терені невизнаного Придністров’я. Однак цю підтримку можна багато в чому вважати умовною, адже там лише третина мають паспорти Республіки Молдови (інші стали громадянами РФ і навіть України), та і їхня активність у другому турі виборів під великим питанням. Це тому, що Придністров’я вже давно вважає себе відокремленим анклавом і там своє життя з власною проросійською політикою. Тобто від молдовських виборів мешканці так званої ПМР намагались узагалі дистанціюватися.
Чинного президента Ігоря Додона вважають орієнтованим на тісну співпрацю з Росією і взагалі «великим другом Москви». Саме тому кілька останніх років Кишинів фактично йшов у фарватері російської міжнародної політики й за це отримував від росіян певні економічні преференції. Тому нині в Молдові вимальовується поки зрозуміла картина: столиця — за євроінтеграторів, сільська місцевість — сподівається на допомогу Росії.
Але таких у Молдові залишається вже не так багато й кількість їх далі меншає. Тобто якщо Додон програє вибори, Росія реально втратить зі сфери геополітичного впливу ще один суб’єкт, а цього їй дуже не хочеться у світлі недавніх подій.
За останні три місяці в державах, які є союзниками й сателітами Росії, відбулись історичні події, які приводять до того, що Москва реально втрачає «силу гравітації» свого впливу. В кількох країнах до влади приходять сили, політично орієнтовані абсолютно у протилежний від Кремля бік. Це свідчить про суттєву переорієнтацію їх на інші глобальні «центри». Простіше кажучи, поступившись в одних протистояннях, Москва намагатиметься в інших захопити нові позиції. Крім того, це вказує на загострення міжкланової боротьби в самому Кремлі.
Останні втрати та здобутки «орбіти» Москви
За три останні місяці Москва могла втратити найбільшого й найвірнішого союзника — Білорусь. Вибори у цій країні призвели до масштабних народних хвилювань у Мінську й інших містах, і лише жорстке придушення протестів дозволяє тримати на чолі країни орієнтованого на Кремль президента. Так, Олександр Лукашенко поки при владі. Але вона досить хитка й ненадійна, та й сам Лукашенко, який є хитрим і доволі «слизьким» політиком, за першої нагоди шукатиме канали домовленостей із Заходом. РФ вживає заходів, щоб цьому запобігти.
Нині лише присутність у Білорусі «російських багнетів», які таємно через спільний кордон перекинуті в країну, дозволяє стверджувати, що «країна перебуває у сфері» Росії. Але цього замало. Днями оприлюднена заява російського міністра оборони Шойгу про намір узяти «під командування» білоруську армію проти якогось міфічного загарбника із Заходу. Тобто армія могла служити не народу цієї країни, а виконувати розпорядження іноземного командування. Фактично це спроба аншлюсу Білорусі. Проте у Кремлі запевнили: до такого не вдаватимуться, бо «працюють» дієвіші «методи стримування».
В іншій країні, Киргизстані, яка донедавна була союзником РФ по ОДКБ, на виборах, що відбулись кілька тижнів тому, змінились «промосковські вектори» зовнішньої політики. Президент Сооронбай Женебеков пішов у відставку, а провладні партії, орієнтовані на Росію, фактично усунуто від влади. У країні очікуються нові президентські й парламентські вибори. Москва боротиметься, щоб Киргизстан далі лишався у сфері її геополітичного впливу. Бо нинішнє «перехідне» керівництво в Бішкеку демонструє низьку лояльність до РФ, та йти з її орбіти не поспішає.
Щодо Кавказу, то війна між Вірменією, союзницею Росії, і Азербайджаном у Нагірному Карабаху показує: у Москви значно поменшало «важелів впливу» на процеси в регіоні. За деякими розрахунками Туреччина майже витіснила РФ.
Несприятлива для Москви ситуація і в Грузії, де на парламентських виборах, які відбулись 31 жовтня, опозиційні партії, що мають антиросійське спрямування, не визнають результатів виборів і закликають до акцій протесту. Фактично Росія втрачає тут вплив. Хоча ЦВК Грузії й повідомила про перемогу правлячого блоку «Грузинська мрія — Демократична Грузія» російсько-грузинського олігарха Бідзіни Іванішвілі з результатом понад 48,15 % голосів. Бажана для Росії (і фінансована нею) грузинська партія «Альянс патріотів» узагалі має незначну підтримку грузинів. Головний опозиційний блок «Єдиний національний рух — Об’єднана опозиція» експрезидента Міхеіла Саакашвілі отримали 27,14 % підтримки. Це доводить, що боротьба в другому турі буде запеклою. Хоча дехто і вважає, що «російські козирі вже відіграні».
Другий раунд виборів запланований на 21 листопада. Член ЦВК від «Єдиного національного руху» Давид Кіртадзе повідомив, що результати виборів сфальсифіковані. У центрі Тбілісі почалися акції протестів прихильників опозиції з вимогою повторних виборів. Грузія занурюється в політичну кризу, яка супроводжуватиметься конкуренцією зовнішніх гравців за вплив у цій державі. Поки найменше шансів тут у Росії, але вона ще має певні ставки, усвідомлюючи, що її позиції в Грузії значно ослабли.
Щодо України, то після місцевих виборів, які пройшли 25 жовтня, однозначної відповіді про зміцнення російських сфер впливу поки дати не можна. Але вже тепер зрозуміло, що деякі ключові позиції, на жаль, Москва відвоювала. І взагалі все, що відбувається в пострадянських республіках, носить цілком закономірний характер. Тому за Молдову може розпочатися серйозна боротьба не лише із Заходом, а й за сфери впливу між так званими кремлівськими баштами (владними кланами у РФ) і підконтрольними їм спецслужбами, між якими існує запекла конкуренція…
Молдова — як поле битви
Додон потенційно може розраховувати на голоси Ренато Усатого, адже вони обидва проросійські кандидати. Але це лише потенційно й, аби так сталось, необхідна домовленість кремлівських «кураторів» двох кандидатів, що навряд чи відбудеться.
Ренато Усатий є колишнім міським головою міста Бєльці — одного з найбільших в Молдові. Він мешкає в Росії і свого часу активно співпрацював з партією ЛДПР. Хоч і є представником молодого покоління молдовських політиків, але має не зовсім «прозахідні» погляди. Він втік у РФ тому, що прихильники Додона на нього завели кримінальну справу. І взагалі стосунки з Додоном у нього, м’яко кажучи, дуже непрості.
Крім того, Ренато Усатий — висуванець від людей з російського ГРУ й був «темною конячкою» на цих виборах. За «сценарієм від ГРУ» з Усатого робили щось на кшталт «народного президента». Очолювана ним проросійська «Наша партія» виступала з ініціативою повного перезавантаження влади у країні й збереження російських військових у Придністров’ї ще на 10 років в обмін на знижки за газ.
З притаманними російському ГРУ методами у певних підконтрольних медіа з початку вересня 2020-го йшов потік матеріалів про «таємні виміри громадської думки», згідно з якими Усатий мав набрати 25-30 % голосів. Він, обійшовши Санду, мав вийти у другий тур проти Додона.
Цю інформаційну кампанію проводили задля дискредитації майбутніх підсумків виборів: якщо Усатий не пройде до другого туру, в країні можуть розпочатись акції протесту, бо нібито у нього «вкрали голоси й перемогу». Могла розпочатись так звана кольорова революція. Про неї два тижні тому повідомив представник іншого кремлівського клану, керівник Служби зовнішньої розвідки (СЗР) РФ Сергій Наришкін.
20 жовтня Наришкін зробив голосну заяву про те, що США готують на цих виборах чергову «кольорову революцію», які останнім часом виникають у пострадянських країнах. Як розповідає українське видання GuildHall, це була відповідь на те, що днем раніше журналісти-розслідувачі з видань RISE Moldova і «Досьє» опублікували матеріал, що кар’єрне зростання президента Молдови Ігоря Додона проходило під акомпанемент співпраці з колишніми і чинними співробітниками російської зовнішньої розвідки (СЗР) і наразі він перебуває під постійним «кураторством» Москви.
Озвучено, що з «Молдовського відділу», який курує діяльність Додона, документи надсилають у штаб-квартиру СЗР і безпосередньо представнику іншого кремлівського владного клану, який нині є заступником голови адміністрації президента РФ Дмитру Козаку. Саме він у РФ відповідає за стосунки з країнами СНД і Євразійського економічного союзу.
Конкуренція кураторів
Фактично RISE Moldova і «Досьє» розкрили ієрархію підпорядкування Ігоря Додона СЗР. Раніше, 2 вересня, «Досьє» опублікувала великий матеріал про те, як інший відділ цього ж управління СЗР курує прихід до влади в Грузії проросійської «опозиції». Фактично за кілька тижнів «Досьє» розкрило більшість проєктів СЗР на пострадянському просторі.
Також варто зазначити, що проєкт «Досьє» курує Михайло Ходорковський, якого пов’язують з російським ГРУ. Саме «Досьє» провело масштабні розслідування операцій ФСБ і, зокрема, щодо ПВК «Вагнер».
Тому підконтрольні МО РФ (зокрема «клану» Шойгу) ресурси «зливають» інформацію про тотальний контроль над Ігорем Додоном російської СЗР, інші контрольовані інформаційні майданчики та експерти починають лякати «кольоровою революцією» в Молдові…
Вихідця з ГРУ Владислава Суркова свого часу фактично усунули від влади і його місце посів представник іншого клану — Дмитро Козак — виходець з «Луб’янки», яка нині тріумфує. Їй вдалося утримати падіння режиму Лукашенка в Білорусі. Також удалося знайти спільну мову з перехідною командою Садира Жапарова в Киргизстані. В Грузії поки що контроль над ситуацією теж не втрачений. Натомість «клан ГРУ» має пригнічений вигляд після неможливості протягнути сценарій військового вторгнення в Білорусь, а також краху вірменського проєкту «Арцах» і поглиблення внутрішньополітичної кризи в Єревані. «Тому на тлі поточного розкладу заступник АП РФ Дмитро Козак, висуванець ФСБ, має вигляд справжнього молодця, тоді як „вояки“ схожі на лузерів», — розповідають експерти видання GuildHall.
Молдова, яка межує з нами, може за кілька днів стати новою ареною протистояння не лише Росії і Заходу, а й чергової гризні за владу «кремлівських башт». А це протистояння — підступне і криваве…
