Спочатку танкісти бригади двома влучними пострілами з баштової гармати Т-64 знищили ворожу «мотолигу», а потім бронетранспортер зі знаменитим античним іменем «Буцефал» ліквідував залишки…
…Колона великовантажних тралів ішла важко. Закопчені, продимлені машини, втомлені, такі ж прокопчені солдати і офіцери. Від них пахло димом пожежі, бідою, але на обличчях були усмішки. Вогонь у Луганській області вдалося перемогти, і тепер воїни-автомобілісти везли важку техніку до пунктів дислокації.
…На борт білого лайнера в американському аеропорту піднімалися люди в українській військовій формі. Багато хто з них ніс під пахвою подарований їм на пам’ять прапор США. Стюардеса, оцінивши ситуацію, взяла трубку переговорного пристрою і щось швидко сказала командирові корабля. Буквально за хвилину після того, як всі пасажири зайняли свої місця, пролунав урочистий голос командира повітряного судна:
– У нас на борту перебувають українські військові. Вони – наші друзі і партнери, вони ведуть війну за свободу і незалежність своєї Батьківщини – України… – останні слова пролунали в гулі овацій і привітальних вигуків, якими пасажири літака вітали наших військових.
…Розстріляний «хаммер» на спущених колесах стоїть у дворі військової частини. Під склом, крізь павутину тріщин на аркуші паперу видно напис: «Автомобіль підлягає ремонту». Цю машину привезли з фронту і вона чекає своєї черги на ремонт, чекає, коли її закотять у цех, де вмілі руки військових ремонтників вже повернули до життя не один десяток пошкоджених машин.
Все написане вище – про одних і тих же людей. Про солдатів, сержантів і офіцерів 5-го об’єднаного центру електрогазового та автотехнічного забезпечення ЗСУ, розташованого в Житомирі.
Саме на його базі у 2016 році був створений потужний ремонтний комплекс. Ідея створення належала начальнику Центрального автомобільного управління Озброєння Командування Сил Логістики ЗС України генерал-майору Олександру Сергію.
Річ у тім, що стан великовантажних тягачів МАЗ-537, що перебувають у військах, м’яко кажучи, залишав бажати кращого, а єдиного центру з їхнього ремонту не було. Крім того, до військ масово надходили американські автомобілі «хаммер», і їх теж необхідно було ремонтувати. До того ж у бригад хронічно не вистачало засобів для транспортування важкої бронетехніки від станцій розвантаження до пунктів призначення.
Тому в жовтні 2016 року командування ЦАВТУ ухвалило рішення – сформувати на фондах об’єднаного центру базу ремонту та відновлення сідельних тягачів та багатовісних колісних шасі. Завдяки зусиллям особового складу це завдання було виконане.
Командир частини полковник Ярослав Лерман і його підлеглі зробили все, щоб частина сьогодні стала одним із найнеобхідніших та ефективних ремонтних підрозділів у ЗСУ.
Полковник Лерман запропонував сформувати на фондах об’єднаного центру транспортний батальйон. Генштаб погодився з цією ініціативою і підрозділ приступив до виконання завдань у грудні 2016 року.
Про його необхідність, важливість і значення для Збройних сил красномовно свідчить відсутність особового складу та автомобілів у пункті постійної дислокації та тисячі накручених кілометрів на одометрах автомобілів. Особовий склад транспортного батальйону неодноразово відзначало Командування операції Об’єднаних сил, як сухо кажуть військові, «за значний внесок у забезпечення обороноздатності Збройних Сил України».
Постійне переміщення автомобільної техніки на схід країни та у зворотному напрямку спонукало керівництво Озброєння Збройних Сил України та Центрального автомобільного управління сформувати ще один підрозділ. Він був розміщений на цьому напрямку і за необхідності міг евакуйовувати та приймати на ремонт автомобільну техніку. Так у складі об’єднаного Центру у травні 2017 року з’явився новий відокремлений підрозділ – база ремонту та евакуації автомобільної техніки.
Заступник командира полковник Олександр Коблюк був небагатослівним – краще все побачити, ніж почути.
Тут відроджують «хаммери»
У цеху, де відновлюють «хаммери», ішла робота. На стіні, поряд з прапорами України і частини, висить прапор Каліфорнії з автографами американських колег – вони приїжджали до наших ремонтників проводити тренінг та приймали їх у себе. Командир підрозділу молодший лейтенант Іван Лукіша з гордістю показав мені обладнання, отримане від колег по НАТО.
– Ми здатні виконувати весь комплекс робіт з відновлення американських машин. Американські інструктори залишились задоволені навичками наших солдатів.
Хлопці, не звертаючи на гостей увагу, щось спритно крутили в розібраному «хаммері». У цеху було чисто, на підлозі ані ганчір’я, ані бруду.
У сусідньому цеху сивий кремезний чоловік чаклував біля верстата. Знайомимось. Коротке, міцне рукопотискання.
– Іван Чайковський. Сержант. Токар, шліфувальник.
Іван підписав контракт, коли йому виповнилось 50 років. До того – майже 20 років працював у рембаті як цивільний працівник Збройних Сил. За часів СРСР довелося побувати «за річкою» – строкову службу проходив в Афганістані. Добре знає, що від стану автомобіля залежить життя, тож не кидає свою роботу в частині, хоча, з його досвідом та вміннями, міг би знайти більш високооплачувану роботу.
Нове життя радянських танковозів
На ділянці, де відновлюють тягачі МАЗ-537, нас зустрів заступник начальника рембази підполковник Олег Боримський.
Базу було створено в червні 2016 року. За ці роки своїми руками ремонтники створили потужний підрозділ. Багато чого робили власноруч – інколи відновлюючи із суцільного мотлоху і майже металобрухту.
У цеху своєї черги на ремонт чекали двигуни. На стіні висіли роздруковані технологічні карти.
– Ми самі знаходили ці карти з обслуговування двигунів Д12 для наших МАЗ-537 у мережі, самотужки перекладали на українську мову, роздрукували і вивісили тут. Неможливо тримати в голові всі зазори, допуски. Тому, щоб не гаяти час на пошуки інформації в довідниках, ми всю необхідну для роботи інформацію розмістили на плакатах. Підійшов, подивився – і все зробив, – пояснює Олег.
Біля стенду для обкатки двигунів неквапливо працював солдат – старший сержант Любомир Хмельков, технік цеху. На контракті він вже 11 років. До того, як стати ремонтником, був… кухарем.
– Спочатку думав – ну, піду на рік, спробую. І ось вже понад десять років працюю тут.
Олег Боримський, сяючи усмішкою, пояснює:
– То він дуже скромний, але якщо щось не так – усі шукають нашого Любчика. Він із тих, хто прагне розібратись у будь-якій проблемі досконально. І двигуни знає, як ніхто інший.
…Перед від’їздом ми сиділи в кабінеті начальника ремонтно-відновлювальної бази автотехніки підполковника Юрія Дяченка.
– Звичайно, проблем вистачає. Важко йде набір на контракт. Якщо людина з Житомира, то, звичайно, живе вдома, а якщо ні? Холостякам ми можемо надати кімнату, а сімейним? Однак – завдання є, і ми їх виконуємо. Відремонтовано десятки машин, перевезено… навіть не буду рахувати, скільки й чого возили наші водії…
