Запорукою спроможності оперативно обмінюватися тактичною інформацією для обох винищувачів стало використання системи зв’язку Link 16, яку інколи умовно називають «військовий Wi-Fi»…
Донедавна у світі було два повноцінні вертольоти з абсолютно збалансованими характеристиками вогневої міці, захищеності, швидкості й маневреності. Це радянський Мі-24 та американський AH-1 Cobra. Але, як порівняти з надлегкими гелікоптерами, крім плюсів, вони мають і мінуси — високу ціну, великі габарити.
США й інші країни з часом, крім «Кобри», стали ефективно використовувати слабо захищені або легкоброньовані «Алеути», Во 105, «Лінкси». Особливу популярність серед військових завоювали легкі Hughes-500, які спроєктувала американська компанія Hughes Helicopters для цивільних потреб (військовий варіант отримав назву ОН-6).
На зорі військової кар’єри машини використовували у розвідці та корегуванні вогню. Згодом для забезпечення дій сил спецоперацій її озброїли шестиствольним кулеметом 7,62 мм та блоком 70-мм НУР. Потім цей варіант удосконалили і для військових збудували спеціальну модель ОН-6D Super Scaut. Її озброєння — чотири семизарядні блоки 70-мм некерованих ракет або два одинадцятизарядні блоки ракет і два контейнери із шестиствольними кулеметами М-134 калібру 7,62 мм. У разі потреби замість кулеметів могли встановити 40-мм гранатомети.
Машина вийшла настільки універсальною, що на ній могли з одного боку розміщати пускові установки реактивних снарядів, а з іншого — прилаштувати контейнер з великокаліберним кулеметом або 20-мм автоматичною гарматою. Американська армія прийняла легкий вертоліт на озброєння у 1966 році. З початком війни у В’єтнамі попит на неї значно зріс. Hughes Helicopters будувала по 70 екземплярів на місяць.
У 1976-му з’явилася нова модифікація Model 500M Defender, на зовнішній частині кабіни розмістили гіростабілізований приціл М-65, а на зовнішніх вузлах — чотири ПТУР TOW. Вертоліт у горизонтальному польоті досягав максимальної швидкості 257 км/год, бойовий радіус для машини такого класу був значним — до 300 км. У протитанковому варіанті мав ефективність, близьку до знаної «Кобри».
Вертоліт виявився легким у керуванні, має високу швидкопідйомність (8,5 м/сек) і маневреність. Відсутність броні компенсується малими геометричними розмірами й маневреними характеристиками. Наостанок вартість легкого бойового гелікоптера в рази нижча за його «серйозних» важчих «великих братів». Попри те, що перший політ «Дефендера» відбувся у 1963-му, вдосконалення нових моделей військового призначення триває й нині.
Спеціально для підтримки сил спецоперацій створили бойовий вертоліт ОН-6А Little Bird. Для Саудівської Аравії розробили AH-6S, для Афганістану випускають модифікацію MD 530F Cayuse Warrior. Машини мають широкий попит за кордоном.
Бойове застосування MD-500 у протитанковому варіанті
Наймасштабнішим застосуванням MD-500 як протитанкового засобу стала ізраїльська літня кампанія 1982-го. Протитанкові «Дефендери» використовували проти сирійської бронетехніки разом із захищенішим від зенітного вогню AH-1S «Кобра». Після закінчення бойових дій ізраїльтяни заявили, що під час операції вражено 50 танків, БМП і БТР противника. Проаналізувавши бойове застосування «Дефендерів», військові прийшли до висновку, що легкі MD-500 мають кращу маневреність на полі бою, набагато швидше, ніж броньовані «Кобри» займали рубіж атаки, мають значну перевагу на малих висотах з огинанням рельєфу. MD-500 легко керувати під час зависання і маневрів на малих швидкостях. Час підготовки до повторного польоту незначний проти інших зразків.
З 2003 року легкі гелікоптери активно використовували американці у військових операціях в Іраку. «Маленькі пташки» надавали вогневу підтримку, знищуючи ворожі війська й техніку, брали участь у рятувальних операціях, довівши універсальність та високі бойові якості.
Український варіант «Маленької пташки» та «вічні» проблеми розробника
В умовах військового конфлікту забезпечення ЗСУ технікою та озброєнням вітчизняного виробництва надзвичайно важливе. Наша армія поступово переходить на стандарти НАТО. Інженери й конструктори, ознайомившись з досвідом США та їхніх союзників, де легкі гелікоптери прижилися в армійській авіації та особливо у силах спецоперацій, вирішили розробити український варіант «Дефендера».
Своя конструкторська школа та замкнутий цикл виробництва дають змогу Україні бути незалежною від примх світової та політичної ситуації. Наша держава має як добрий приклад Туреччину, яка всіляко підтримує власний ОПК, максимально відмовившись від легкого шляху закупки озброєнь за кордоном. У ЗСУ, на жаль, авіапарку багатоцільових легких вертольотів поки що немає.
Утім, українська авіакомпанія «Вектор» розробила легкий багатоцільовий вертоліт ВМ-4 «Джміль», який має військову модифікацію ВМ-4В «Кіборг». Компанія отримала патенти на цю конструкторську розробку.
Наскільки вдала розробка, дамо слово «німим» свідкам — цифрам.
Попри заявлені компанією високі технічні характеристики вертольота, української машини в «металі» немає. Чому? Спробуємо розібратись. Проблема власного виробництва гелікоптерів та його підтримки державою деколи виринає на сторінках газет та в інтернеті, активно обговорюють її під час різних круглих столів та конференцій авторитетні вчені, промисловці, експерти, політики й журналісти. Але далі обговорень справа не рухається…
Відповіді щодо причин цієї проблеми читайте незабаром на нашому сайті.
