Упродовж цього періоду новобранець проходить не лише фізичне тренування, а й внутрішнє становлення — вчиться діяти в колективі, працювати під тиском, приймати відповідальність і мислити як воїн….
Історія створення «танка нового покоління» налічує вже понад пів століття. На початку 1960-х на базі тоді ще дослідного Харківського танка Т-64 в Радянському Союзі розроблено новий танк «об’єкт 287». Замість стандартної башти встановили поворотну платформу, на якій розмістили висувну ПТРК 301П «Тайфун» з боєкомплектом 15 ракет. Збоку платформи розмістили дві безвідкатні гармати 2А25 «Молния» 73-мм калібру. Весь боєкомплект був в автоматі заряджання, що керувався дистанційно. Екіпаж – дві людини. Двигун, трансмісія, ходова, корпус – від Т-64. Замінили лише башту. В 1962-му збудували дослідний зразок, вага машини сягала 36 тонн. Танк набирав швидкість до 65 км/год.
COMRES 75 – перший у світі танк з дистанційно керованою гарматою
Випробування «об’єкта 287» не залишилось поза увагою британської розвідки. Ідея українських конструкторів британцям сподобалась. У 1968 році у Великій Британії створили свій дослідний танк COMRES 75. Одне з головних завдань британських розробників – демонстрація можливостей бронетехніки із зовнішнім розташуванням основного гарматного озброєння й дослідження ефективності роботи автомата заряджання, розміщеного назовні. Гармата QF 20 83,8-мм калібру мала з боків ствола два тубуси з боєприпасами унітарної конструкції. Снаряд вагою 9,02 кг з дистанції у 2000 м пробивав 200 міліметрів броні. Танк важив 33 тонни й розвивав швидкість 50 км/год.
Радянська розвідка теж «не пасла задніх» і, зібравши інформацію про британську машину, на ХЗТМ на основі COMRES 75 почали своє розроблення. Поєднавши її конструкцію та ідею «об’єкта 287», у 1972-му СРСР розробив новий проєкт танка «об’єкт 450», який отримав назву Т-74 «Бунтарь».
Наступного року німці з британцями розробили перспективний зразок нового основного бойового танка KPz 80 з 120-мм дистанційно керованою гарматою.
Як радянський «Бунтарь», так і KPz 80, у серію не пішли. Причини були схожі – недостатній броньовий захист або його відсутність взагалі, проблеми з матеріально-технічним забезпеченням машин, складнощі в експлуатації та великі затрати на їхнє виробництво.
Гармата ELKE здатна змінювати висоту лінії вогню
У 1975 році в США, вивчивши COMRES 75 та KPz 80, розробили власний варіант дослідного легкого танка ELKE на шасі серійного танка М551. Замість башти розмістили поворотну установку кругового обертання з дистанційно керованою дослідною 75-мм гарматою ARES. Гармату сконструювали так, що вона могла змінювати висоту лінії вогню, на практиці це було дуже важливо.
Машина отримала здатність вести вогонь з-за укриття, лишаючись «невидимою» за межами полю зору противника. Екіпаж танка – командир-навідник і механік-водій. Його технічні можливості вражали військових, але на заваді серійному виробництву стали складна конструкція ELKE, випуск якої потребував великих фінансових витрат та серйозної перебудови виробничих потужностей.
Українська ідея танка без башти не вмерла, її підхопили у 1975-му в Швеції. Компанії Bofors і Hagglunds розробили власний проєкт перспективного танка UDES 17. Вони запропонували оснастити лафетною гарматною установкою шасі на гусеницях. У похідному варіанті гармата опускалася в корпус, а перед боєм піднімалась. У Швеції розробили кілька цікавих машин – UDES 18 та UDES 19. Побудовано два дослідні прототипи, але в серію вони теж не пішли.
Американська «копія» «Бунтаря»
У 1982-му в СРСР створено об’єкт 490А «Бунтарь», а 1985-го США у Форт-Ноксі офіційно презентували подібний танк ТСМ-20 AGS. Після випробувань «Бунтаря» на ХКБМ у 1986-му розпочали будівництво «об’єкта 477 Боксер» на базі Т-64 з подовженим корпусом на сім катків. Танк отримав гармату 152-мм ЛП-81, поєднану з 7,62-мм кулеметом ПКТ та 12,7-мм зенітний кулемет, який замінили на 30-мм гармату. Екіпаж розмістили в корпусі. Тут планували поставити комплекс активного захисту (КАЗ) «Шатер». Вага машини –53 тонни.
23 січня 1988-го машину в полігонних умовах розігнали до 63 км/год. Але з автоматом заряджання постійно виникали проблеми через складну його конструкцію. Зрештою вирішили застосувати просту конструкцію револьверного типу, дуже схожу на АЗ американського танка ТСМ-20 AGS. Конструкція механізму складалася з трьох горизонтальних барабанів на 32 постріли. Снаряд гармати з дистанції 2000 метрів упевнено пробивав бронелист товщиною 812 мм. Такий показник перевершував усі танкові гармати світу того часу, які пробивали 420–570 мм броні.
У 1992 році в Україні створили новий танк – об’єкт 477А «Молот», покращений варіант «Боксера». Машина отримала посилений захист і вдосконалений АЗ з боєкомплектом у 34 постріли. На башту встановили універсальну 30-мм автоматичну гармату 2А72 з дистанційним керуванням у вертикальній площині. Танк отримав дизельний двигун 6ТД-2 потужністю 1200 к.с.
Не зупиняючись, харківчани у 1993-му продовжили вдосконалення танка і збудували два зразки об’єкта 477А1 «Нота». Він отримав потужніший захист, зокрема гусеничних стрічок (досі такий захист не передбачений на жодному танку у світі). Гармата 2А73 152-мм калібру могла з дистанції 2000 метрів пробити 1024 мм броні, що відповідає рівню сучасних 140-мм гармат. Випробування машини тривали до 1997-го, поки їх не зупинили. На таку революційну програму забракло коштів.
Уряд РФ звернувся до уряду нашої країни з пропозицією створити спільно українсько-російський танк Т-95 «Молот» на базі харківського об’єкта 477А1 «Нота». У 1995-му росіянам відмовили. Скориставшись довірою, росіяни викрали технології, виправдавши це тим, що «танк з теми «Молот» замовило ще МО СРСР і, оскільки РФ є правонаступницею СРСР, то на цю документацію має повне юридичне право».
Уже у 2003 році росіяни прибули у Харків, де з дозволу керівництва країни їх допустили оглянути «Ноту». Отримавши додатково значну кількість секретної інформації, вони за десять років створили Т-14 «Армату», яку продемонстрували публіці у 2015-му…
