Військовослужбовці закріпилися в підвалі с. Олексіївка на Сумщині і весь цей час коригували вогонь та брали участь у знищенні окупантів. 5 грудня 2025 року за особисту мужність і героїзм,…
Віталій Верцінський родом із Хмельниччини. На війну потрапив з третьою хвилею мобілізації. Враховуючи його бойовий досвід, з військкомату подолянина направили у десантну бригаду. У свій час Віталій служив строкову, згодом став контрактником, і двічі у складі українських підрозділів виконував бойові завдання в Іраку. Вперше, коли проходив службу в механізованій бригаді в Славуті, а потім – вже у складі Галицької тактичної групи, коли служив у складі львівських десантників.
Звільнившись з армії, Віталій став підприємцем, займався виробами з дерева, а в рідному селі мав невеличку крамничку. Тихе, розмірене, спокійне життя. І все раптово змінила війна. Бути осторонь чоловік не міг і не мав на те права.
Саме до рідної окремої аеромобільної бригади і потрапив Віталій. Досвідчений гранатометник швидко відновив військові навички й допомагав товаришам. Згодом батальйон перекинули на Схід. Десантників направляли то в одне, то в інше місце. Там чекали на підтримку, туди і направляли мобільних воїнів.
Війна і втрати побратимів
Побєда… Цей населений пункт десантник запам’ятав назавжди. Ворог вів вогонь по розташуванню наших військ. Щодня інтенсивність обстрілів зростала.
– Як ми пережили те пекло, знає тільки Бог, бо саме Він нас там і вберіг, – пригадує ветеран ті події.
На той час лінії фронту як такої не існувало. Очікували нападу ворога звідусіль. Батальйон вів важкі бої в районі Веселої Гори, Цвітних Пісків, Металіста. Саме там десантники втратили кількох побратимів.
Згодом львів’ян направили в район Кримського. На 31-му і 32-му блокпостах десантники практично в оточені стримували ворога. Кілька спроб прориву здійснено задля підтримки товаришів і доставки припасів та харчів. Під час одного з боїв, коли наші військові потрапили під щільний ворожий обстріл, загорівся БТР, і кулеметник до кінця вів вогонь з машини, що палала, прикриваючи відхід товаришів.
Згодом на підтримку земляків підійшли піхотинці з бригади імені Короля Данила. Як не крути, а тоді механізовані підрозділи мали потужніше озброєння.
А батальйон Віталія знову перекинули на інший напрямок, де була велика потреба в добре підготовлених і вмотивованих воїнах.
Зима видалась важкою: морози, вітер, холод. Часто доводилось у тоненькому спальнику засинати на землі. Звісно все це – пережита на війні напруга й втрата побратимів, залишила слід на здоров’ї десантника назавжди.
Волонтер та громадський активіст
Через чотирнадцять місяців служби десантник звільнився у запас.
У рідному райцентрі Білогір’ї на Хмельниччині Віталій з однодумцями заснували громадську організацію, взялись допомагати і підтримувати тих, хто захищав країну від окупанта. Оформляли землі, знаходили психологів для консультацій і допомоги військовим, які не могли самотужки впоратись з наслідками війни, допомагали з лікуванням і навчанням. Налагодили потужну волонтерську допомогу товаришам по зброї. Вони як ніхто знали важливість волонтерського руху. Тонни матеріалів для облаштування позицій, маскувальні сітки від хмельничан врятували не одного армійця на передовій. Ветеран активно включився і в патріотичну роботу з молоддю.
– Найбільше пишаюсь тим, що в пам’ять про всіх земляків, хто загинув захищаючи державу зі зброєю в руках, встановили в райцентрі пам’ятник, – ділиться Віталій.
Після війни у чоловіка почались серйозні проблеми зі здоров’ям, численні контузії нагадують про себе. Але Віталій рук не опускає, кардинально змінив вчергове своє життя, перебрався до обласного центру.
– Важкувато в своєму віці починати все з нуля, але я звик рухатись вперед та розвиватись. Є плани і над їхньою реалізацією працюю, – каже ветеран. – І щоб там не було, я завжди в резерві, готовий будь-коли повернутись до своєї бригади, – каже ветеран.
І в нього все вийде, бо він справжній чоловік і патріот, один із тих, хто став на захист України у важкий для неї час.
