Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
У свої 28 років першокурсник Військового інституту танкових військ Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» молодший сержант військової служби за контрактом Владислав Хараін не з чуток знає, що таке армійська служба. За плечима хлопця не один десяток боїв і сотні кілометрів за важелями танка.
— Завжди мріяв про танкові війська. Першим кроком до досягнення мети стала строкова служба в навчальному центрі в «Десні», де розпочав освоювати цю грізну машину. Там здобув фах механіка-водія танка, — розповідає Владислав Хараін.
З початком загострення ситуації на Сході країни Владислав, не вагаючись, підписав контракт і продовжив службу в одній з окремих танкових бригад механіком-водієм Т-64БВ. Швидко прийняв машину й поїхав у район проведення Антитерористичної операції.
— Перші бої зустрів на околицях Слов’янська, воював і під Дебальцевим, — розповідає Владислав. — А ось біля Єнакієвого наш екіпаж відзначився. У бою нам вдалося знищити кілька ворожих бронемашин та живу силу противника. Тоді всі розуміли: позаду нас мирна Україна й ворога треба зупинити.
Після повернення бригади до місця постійної дислокації Владислава Хараіна нагороджено почесним нагрудним знаком начальника Генерального штабу «За взірцевість у військовій службі» ІІІ ступеня.
Згодом через сімейні обставини юнакові довелося шукати себе в цивільному житті, але недовго…
— Мені постійно хотілося вдягнути військовий однострій та повернутися у свій колектив. Уже тоді розумів: майбутнє хочу пов’язати лише з армією. Тож підписав новий контракт і потрапив у рідну бригаду на посаду старшого механіка-водія. І вирішив за жодних обставин не покидати армійської служби, — каже молодий танкіст.
У колективі Владислава було багато офіцерів-танкістів харківського ґатунку. Вони бачили неабиякий потенціал у молодому й перспективному хлопцеві та порадили йому не зупинятися на досягнутому, спробувавши вступити до військового вишу.
— Разом з товаришем приїхали до Харкова, вдало склали вступні іспити. Серед першокурсників є багато учасників бойових дій. Також дехто має державні відзнаки та нагороди. Інколи пригадуємо різні випадки зі служби, часто ділимося досвідом зі вчорашніми школярами. Про рішення здобути офіцерські погони у жодному разі не шкодую, — підсумував молодший сержант Владислав Хараін.
