У війську вже є багато цифрових систем. Але їхня ефективність залежить не лише від розробників. Навіть найкращий інструмент не працює сам по собі — його треба…
У цій родині незвично все. Передусім, вони виховують десятеро дітей, яких взяли з сиротинців. У їхній великій, веселій і такій різнобарвній сім’ї найбільше цінується довіра один до одного. І взагалі, вони живуть фактично на лінії вогню – у містечку Золоте, що на Луганщині, яке ще десять місяців тому піддавалось жорстоким артилерійським обстрілам з боку російських окупантів. У кожної дитини, яка виховується у родині Світлани та Юри Печених, нелегка історія. Більшість малят за порівняно нетривалий час перенесли стільки болю і несправедливості, що вистачило б на кількох дорослих. Та про це тут не узвичаєно говорити й розповідати гостям. Бо, власне, завдяки Світлані та Юрію всі ці жахливі примари страждань і поневірянь лишились у минулому дітлахів.
Шефи з механізованої бригади
– Як ми вирішили взяти дітей?.. – замислюється Світлана. – Мене часто про це запитують. Напевно, все пішло ще з дитинства, коли я хотіла мати братика чи сестричку. Я виходила у свій під’їзд і мені здавалось, що я маю саме там, на сходовій клітці, знайти кинуте немовля.
Плинув час, Світлана з Юрієм виховали двох своїх дітей. Вони стали дорослими й пішли будувати власне життя. І саме тоді пара вирішила всю батьківську любов подарувати дітям, які ніколи її не мали. Перших вони взяли до себе майже випадково – у грудні 2008-го поїхали на ринок у Покровськ…
– Я просто запропонувала Юрі зайти у соціальну службу і спитати, який механізм всиновлення, − зі сміхом пригадує Світлана. – І от уже за кілька місяців ми мали нову родину.
– Знаєте… Словами не передати ті відчуття, коли приїздиш у сиротинець, − каже Юрій. – Усі дітки хочуть показати себе з найкращого боку. Вони так намагаються привернути увагу, що… Ну просто ти усміхаєшся, а серце плаче. Бо розумієш, що не можеш прийняти їх усіх.
Ось так, рік за роком їхня родина зростала. Світлана і Юра приймали у сім’ю нових дітей… А далі була війна. Війна зі всіма її жахіттями. Проте родина Печених достойно пройшла всі випробовування. І навіть набула нових друзів. От, приміром, уже певний час їх опікують і всіляко допомагають воїни окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького. Хлопці в одностроях у вільний від захисту Батьківщини час знаходять можливість побудувати дітям нову пісочницю, поділитись з ними чимось смачненьким з військового раціону та й просто прийти погратись із малечею.
– Нам приємна така увага наших захисників, − каже Світлана. – Адже так наші дітки почуваються захищеними. А ми водночас намагаємось дати хлопцям трішки родинного затишку, який залишився у них вдома.
Велика й дружня родина Печених ходить до школи, готується до карантинних випробувань і вже з нетерпінням чекає зимових свят. Повірте, щоб зробити маленьке диво для цих дітей, не потрібно багато грошей. Треба лише бажання поділитись з ними теплом сердець. І зробити це так щиро, як роблять наші воїни, які захищають нині Луганщину.
