Дослідник і популяризатор козаччини став тим, хто повернув українському народові пам’ять про його героїчне минуле і перетворив історію на національну…
«Поезія Івана Драча у 60-ті роки стала таким свіжим вітром, який пробудив інтерес у багатьох не тільки до української поезії й української літератури, а ширше – взагалі до всього українського. Тоді поезія захоплювала уми багатьох людей. То був час, коли лише у метафорі можна було щось висловити, якимись натяками, щось таке, що не можна було висловити ніде. Іван Драч це дуже добре робив. Він був поетичним лідером шістдесятників», − так про свого колегу Івана Федоровича відкликався поет та видавець Іван Малкович, назвавши його Гололем у поезії.
Іван Федорович Драч народився 17 жовтня 1936 р. в у Теліжинці Тетіївського району на Київщині. Уже у 1951 році у районній газеті був надрукований його перший вірш. Після закінчення Тетіївської середньої школи І. Драч викладав російську мову та літературу в семирічці сусіднього села Дзвінячого. Служив у армії і у віці, коли інші закінчують університет, вступив на перший курс філологічного факультету Київського університету, але навчання не закінчив, був виключений під тиском каральних органів. Влаштувався на роботу в «Літературну Україну». Закінчив дворічні Вищі сценарні курси у Москві, працював сценаристом на кіностудії художніх фільмів імені О. Довженка, потім у редакції журналу «Вітчизна».
У 1961 р. І. Драч опублікував у «Літературній газеті» драму-феєрію «Ніж у сонці», яка відразу привернула увагу критики. Протягом 1962−1988 p. виходили його збірки: «Соняшник» (1962), «Протуберанці серця» (1965), «Балади буднів» (1967), «До джерел» (1972), «Корінь і крона» (1974), «Київське небо» (1976), «Шабля і хустина» (1981), «Драматичні поеми» (1982), «Теліжинці» (1985), «Чорнобильська мадонна» (1987), «Храм серця» (1988).
Збірка І. Драча «Корінь і крона» була відзначена Державною премією України імені Т. Шевченка у 1976 р.
Його творчість — це постійний пошук й новаторство
Цікавою видається вже перша збірка поета «Соняшник», у якій оспівувалась доля звичайної людини, невичерпність людського генія на теренах науки й техніки, бажання розгадати таємниці буття. І до сьогодні «візитковими» для Івана Драча є твори, які ще на початку 60-х захоплювали читачів неординарністю поетичного мислення: «Балада про соняшник» (котра дала назву й дебютній збірці) та «Етюд про хліб».
Його поезії відомі у перекладах на російську, білоруську, азербайджанську, латинську, молдавську, польську, чеську, німецьку та інші мови.
Також Іван Драч очолював Державний комітет інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України, був народним депутатом і першим головою Народного Руху України.
Драч ніколи не вважав себе дисидентом. Він порівнював себе з «волом, робочою бджолою». За своє життя він устиг створити стільки, скільки вистачило б на декілька людських життів, реалізувавши власну життєву програму по максимуму, хоча сам скромно стверджував, що «дуже мало досяг».
Його енергія, впертий оптимізм і віра – у життя, у людей, у власну країну (і це попри особисті трагедії) – вражає й сьогодні та надихає молодь. Повагу викликає не тільки кількість зробленого Драчем, але й якість. Митець ніколи не опускався нижче певного рівня, не був помічений у халтурі. Та, мабуть, найголовніша риса Івана Драча – це чесність. Він був чесним поетом, чесним політиком, і залишався просто чесною людиною, а це неабияка чеснота за будь-яких часів. Вона – на вагу золота, так само, як і її носії.
Нині варто згадати слова письменника, які, як ніколи, є актуальними: «Саме зараз, незважаючи на кровопролиття, кується нація. Або вона відбудеться як така, або знищиться і стане добривом для сусідніх держав».
Помер митець на 81-му році життя, 19 червня 2018 роки після важкої хвороби легень. Це стало непоправною втратою для українського народу, але написані ним слова навіки закарбувалися у пам’яті кожного українця.
Підготувала Анна Макарчук
