Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 30 січня 2026…
Саме в ці дні в жовтні 2015-го до Дня захисника України Міністерство оборони оголосило про старт нового флешмоба. Сотні і тисячі наліпок з гаслом «#Язахисник. Я цим пишаюсь» поширювалися країною. Всі, хто вважав себе захисником України, або ж хотів підтримати наших військових, наклеювали на свої автівки і просто фотографувалися із тематичною наліпкою. Фото з побажаннями та поясненнями, що для кожного означає бути захисником, надсилали на сторінку Міноборони у Facebook з хештегом #Язахисник.
Акція старувала на найвищій точці Львова
Не став винятком і Львів – місто, патріотизм громадян якого просто зашкалює. Місто, яке з перших днів 2014 року активно допомагає українським захисникам. І продовжує це робити нині. Тому й не дивно, що світлини, зроблені у Львові, набрали максимальну кількість лайків та схвальних відгуків під час флешмоба. Сьогодні АрміяInform розповість, що ж відбувалось за лаштунками відомої акції.
12 жовтня 2015-го. Приміщення Західного регіонального медіацентру Міноборони України. Його очільник полковник Олександр Поронюк організовує адресну доставку тематичних наліпок «#Язахисник. Я цим пишаюсь». 14 жовтня флешмоб дістався найвищої точки Львова – Високого Замку. Воїни 3-го окремого мотопіхотного батальйону 24-ї окремої механізованої бригади (до листопада 2014-го – 3-й батальйон тероборони Львівщини «Воля») розбирають наліпки. Вони із радістю позують перед об’єктивом і розповідають про мотивацію перебування в лавах захисників.
Фото Віталія Александрова стало одним з найпопулярніших під час флешмоба, зібравши понад 2 тисячі лайків. Одягнути однострій йому судилося від народження. Адже батько хлопця не один рік прослужив у Збройних Силах. Віталій відслужив строкову в авіації. З однією із хвиль мобілізації у 2014-му потрапляє у 3-й батальйон тероборони Львівщини «Воля». Разом з побратимами проходить пекло війни. Він вижив під час трагічних подій у вересні, коли з території Росії обстріляли їх базовий табір зі «Смерчів». Тоді загинуло 17 військових. Після демобілізації зрозумів: попри високий ризик потрапляння в небезпечні ситуації, військова служба стане справою його життя. Тож уклав контракт зі ЗСУ та продовжує служити Українському народові. Нині Віталій Александров старший лейтенант.
Десантна підтримка
Ельдар, десантник однієї з десантно-штурмових бригад, пригадує, як отримав малюнок від 5-річної донечки в районі проведення АТО з написом: «Тато, я знаю, що ти на війні…» Після демобілізації він разом із друзями продовжив підтримувати побратимів.
А це Олександр. Маючи четверо діточок, став на захист України.
– Я залишив роботу в журналістиці, аби у 2014 році стати до лав Збройних Сил. Моя батьківщина у вогні ворогів. Тому я захисник – і пишаюсь цим. Я повернувся до своїх діточок. І допомагаю побратимам в окопах, – пояснив Сашко.
Саме під час проведення флешмоба стало відомо, що Сашко з дружиною Галиною чекають на поповнення в родині. Волонтери і працівники радіо FM Галичина вирішили допомогти багатодітному татусеві підготуватися до появи нового громадянина України. У листопаді 2015-го, завітавши на програму «Привіт на схід», ще один учасник флешмоба Сергій Барашевський вручив дитячі речі для немовляти, іграшки тощо.
Тематичні наліпки флешмоба розійшлися країною. Де тільки їх не було: і на автівках, аптечках, і навіть у героїчних кіборгів Донецького аеропорту.
До ініціативи долучилися прикордонники
– Мене звати Сергій Барашевський. Я – журналіст. Принаймні був ним, доки торік у лютому Путін не привів у мій Крим своїх «зелених чоловічків». Відтоді я – воїн. Як і тисячі моїх побратимів. Тепер я – солдат Сергій Барашевський. Як і сотні тисяч українських чоловіків, я охороняю недоторканність священних кордонів моєї України. Не важливо, хто ти: офісний працівник, торгівець, студент, офіцер, чи як я – звичайний солдат. Це – наша земля. І ми повинні її боронити. #Язахисник Львів, – прокоментував у жовтні 2015 року свої фото львівський журналіст.
П’ять поколінь предків Сергія Барашевського стояли на захисті Батьківщини. Сергій обрав мирну професію – журналіста. Влітку 2015-го він поповнив лави мобілізованих. Каже, що радий хоча б у такий спосіб продовжити родинне дерево захисників.
Сьогодні про події п’ятирічної давнини Сергій згадує з приємністю:
– До армії пішов під час другої хвилі мобілізації у 2015 році. Потрапив до прикордонників – і дуже цьому радий! «Зелені берети» завжди напоготові, адже охороняти державний кордон потрібно в будь-який час. Тому служба була насиченою. Але найбільше радий, що зміг допомогти своїй країні у складний час! Флешмоб «#Язахисник» став приємним сюрпризом. Приємно, що люди охоче відгукувалися на заклик приєднатися до флешмоба, і, звісно, самі наліпки дуже тішили.
Після демобілізації Сергій Барашевський повернувся до журналістики. Нині працює на «Суспільному» у Львові. За його словами, тримає вже інший фронт – інформаційний.
Переможець – паралізований снайпер
Світлина снайпера Сергія Шимчака, військовослужбовця 3-го ОМПБ 24 ОМБр, не залишила байдужих. За лічені години вона зібрала понад 2700 лайків. На той момент воїн був пів року паралізований і лікувався у шпиталі в рідному Львові. У жовтні 2015-го він робив перші самостійні кроки, а точніше, вчився стояти. Побратими на інвалідному візку буквально витягли Сергія на Високий Замок. Разом з ним кілька наліпок попрямували в госпіталь. Сила волі й уперте бажання повернути здатність ходити допомогли Сергію Шимчаку не лише стати на ноги, а й у подальшому вибороти чемпіонство Ігор нескорених. Більше про Сергія читайте в наших публікаціях.
P.S. За два місяці після участі у флешмобі я попрямувала до Миргорода, успішно пройшла тестування та продовжила військову династію в третьому поколінні на посаді офіцера-прессекретаря 831-ї бригади тактичної авіації ПС ЗС України. Моя присяга відбувалась під час бригадного шикування на тлі літаків-винищувачів СУ-27. У лютому 2018-го, після повернення з району проведення АТО, потрапила до когорти учасниць конкурсу Miss Military fantasy. Досі перебуваю в лавах Збройних Сил. Наша дружба як з військовими журналістами, так і з учасниками флешмоба, триває донині. А ще – в січні 2016 року для донечки десантника Сашка та Галі стала хресною мамою. Нашій Христинці 25 грудня виповнюється 5 років.
Фото автора
