Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Командир спостережного пункту взводу, що виконує бойові завдання у складі операції Об’єднаних сил на Луганщині, «Сокол» пишається своїми хлопцями, які пліч-о-пліч стоять тут вже майже пів року.
− Ми зайшли сюди весною, − каже командир. – Позицій не здаємо, навпаки, сантиметр за сантиметром кірками й лопатами ще до липневого повного та всеосяжного пробили триста метрів Донбаського сланцю. Облаштували міцні укриття, аби ефективно спостерігати за ворогом. Нехай окупанти тремтять: вперед-ліворуч 300 метрів і вперед-праворуч – 200, тепер вони у нас, як на долоні, − гордо констатує «Сокол», який на цій війні з 2015-го.
Він починав у морській піхоті. Брав участь у звільненні багатьох міст, містечок і сіл від російських окупантів.
На сході воює за мир на своїй землі й робить це свідомо та з любов’ю. Любов’ю до рідних, близьких, друзів і головне – до своїх шести дітей – сина і п’ятьох донечок. Найстаршій вже − 26 років, а найменшій − лише півтора.
− Хтось, може, й втомився від війни, та це не про нас із козаками. Порох у нас сухий, зброя змащена, здоров’я міцне, сил багато, − сказав, мов відрізав, головний сержант і передав бойовим побратимам і посестрам сердечні вітання з прийдешнім Днем захисника України.
Фото автора
