Навчально-науковий інститут фізичної культури та спортивно-оздоровчих технологій є структурним підрозділом Національного університету оборони України, який проводить підготовку курсантів, для подальшої служби на посадах…
Слухачка Української військово-медичної академії молодший лейтенант медичної служби Олександра Гуй постраждала в аварії найбільше. У неї покалічені обидві ноги, перенесла вже 10 операцій. Кореспондент АрміяInform зустрілась з дівчиною напередодні її вильоту на лікування до Німеччини, аби дізнатися про її стан, настрій та дівочі мрії.
«На першому курсі медичного вишу мене жартома називали міністром охорони здоров’я»
Олександра виросла в багатодітній родині священника. У дитинстві дівчинка багато хворіла, провела чимало часу в лікарнях. Тому і вирішила згодом пов’язати своє життя з медициною, вступивши до столичного медичного вишу.
— У медінституті я була старостою, брала активну участь у діяльності профкому. За активну позицію однокурсники називали мене міністром охорони здоров’я«. Я навіть встигала працювати у фармацевтичній компанії. Згодом отримала диплом за терапевтичним напрямком, — усміхаючись розповідає дівчина. — У мене молодший брат — військовий. Я також вирішила спробувати себе, але у військовій медицині. Кажу йому: «ти на передовій з хлопцями боронитимеш мир, а я лікувати вас буду».
«Я зла не тримаю…»
«Страшне ДТП сталося на території військової частини в Києві 25 серпня цього року. Водій автомобіля у стані алкогольного сп’яніння здійснив наїзд на трьох слухачок, які стояли біля будівлі. 23-річна Олександра — у найтяжчому стані», — повідомляли ЗМІ.
Саша згадує…
— Я ближче всіх стояла до сходів. Була притомна, відчувала страшенний біль. Пам’ятаю: падаю… істерика, галас. Думаю: це не зі мною відбувається, це не зі мною…. Потім дивлюся на свої скалічені ноги, і розумію: буде ампутація, — каже дівчина.
Олександра каже, що в неї були передчуття до трагедії.
— Після хресного ходу до Почаєва, в який я ходжу щороку, я попрощалася з друзями і відправилась до столиці. Чомусь сльози лилися градом у той день безупинно. Не хочу їхати і все, наче зупиняло щось. Навіть із транспортом почались проблеми — автобус запізнився на годину. Всю ніч в дорозі я проревіла, — розповідає дівчина. — Думаю, в мене був шанс зберегтись. Коли отримували форму в той день, хотіла покинути те місце і заїхати додому — мені до помешкання всього 2,5 км пішки. Але останньої миті передумала.
У реанімації Саша тривалий час просто відмовлялась дивитись на скалічені ноги, боялась. Дівчина каже, коли сповідалася, священник порадив пробачити кривдника. Мовляв, це допоможе їй якнайшвидше одужати.
— Я не тримаю зла, на все воля Божа. Впевнена, що випробування даються тим, хто може їх витримати, — каже дівчина. — Проте мені дуже шкода моїх батьків — вони дуже хвилюються за мене…
На знак любові до медицини дівчина зробила татуювання
Нині Олександра не падає духом. Вона отримала посвідчення офіцера. У виші обіцяли скласти індивідуальний план навчання, щоб цей рік не минув для неї даремно, а поки — всі сили вона спрямовує на відновлення сил.
— Настрій бойовий. Валізу купила, сьогодні лечу в Німеччину. Це моя перша мандрівка до цієї країни. Шкода, що я в такому стані, — ділиться зі мною дівчина.
Як зазначають військові лікарі, в Олександри рана загоюється, в нормальному стані, але поки що є проблеми з гомілкою другої ноги. Вона життєздатна, та залишається велика циркулярна рана. М’які тканини і судини збережені, тому медики сподіваються, що друга нога візьме на себе опорну функцію, і лише після цього можна буде проводити протезування лівої.
— З нас трьох я постраждала найбільше, тому на лікування в Німеччину відправляють саме мене. Супроводжуватимуть нас німецькі фахівці. Курс проходитиме у військовому госпіталі міста Ульма. Сподіваюсь на їхню допомогу і дуже вдячна нашим військовим лікарям.
«Мрію тепер стати швидше на ноги, бо брату обіцяла пробігти з ним разом марафон»
Насамкінець запитую, про що мріє.
— Упевнена тепер, що мрії слід конкретизувати, адже обставини їх змінюють (усміхається). Нещодавно казала, що хочу схуднути. Кажу в молитві: «Боже, ну візьми від мене п’ять кіло». Зараз думаю: не треба нічого в мене забирати, — сміється дівчина. — Звичайно, що мрію здобути освіту і стати військовим лікарем-анестезіологом. Навіть татуювання зробила на лівій руці у вигляді кардіограми: життя і серця — на знак любові до медицини на все життя. Мрію тепер стати швидше на ноги, бо брату обіцяла пробігти з ним разом марафон…
