Досі навколо станції існує 30-кілометрова зона відчуження. Унаслідок аварії близько 5 млн гектарів земель виведено із сільськогосподарського користування. Досі людство стикається з наслідками цієї аварії….
Про це кореспондентці АрміяInform розповів начальник клініки реабілітації, професійної патології та нетрадиційних методів лікування Військово-медичного клінічного лікувально-реабілітаційного центру, що в м. Ірпінь, полковник медичної служби Олексій Волянський. Починаючи з 2014 року в цьому закладі отримали медичну допомогу в стаціонарних умовах понад 7 тисяч пацієнтів.
Перші поранені надійшли в госпіталь 26 травня 2014-го
– Олексію Миколайовичу, як змінилась система реабілітації військовослужбовців від 2014 року?
– Початок створення нової системи реабілітації відбувся з надходженням перших поранених до Ірпеня. Це були десантники. Дуже добре пам’ятаю дату – 26 травня 2014-го. У нас одразу виникли питання стосовно їх реабілітації. Стара система цілком нас влаштовувала аж до надходження пацієнтів з пораненнями. І одразу відчули: є великі недоліки як в самій організації, так і в методології та підходах. Тому почали активно шукати вихід із цієї ситуації. Аналізували закордонну літературу, матеріали з медико-психологічної та соціальної реабілітації учасників бойових дій у країнах-членах НАТО, які мають великий досвід у цьому питанні.
– У чому полягає головна відмінність нових підходів?
– З’явились нові спеціальності – «фізична та реабілітаційна медицина», «фізична терапія, ерготерапія». Запровадили іншу модель допомоги – біопсихосоціальну. Що це означає? До людини підходять як до об’єкта не тільки з боку медичної, а й соціальної складової. Система реабілітації полягає не лише у відновленні функціонування органів, а й допомагає після поранення адаптуватися в суспільстві, бути повноцінним його членом, попри поранення чи травми.
В основі цього підходу мультидисциплінарний принцип: до реабілітаційно-лікувального процесу залучають мультипрофесійну команду фахівців, що працює з одним пацієнтом з урахуванням Міжнародної класифікації функціонування, обмежень життєдіяльності та здоров’я. Там прописані всі проблеми з функціонування, структур організму, участі й активності пацієнта, враховують особливості навколишнього середовища і особистісні чинники.
Нова система реабілітації в дії
– Як це працює практично?
– Команда фахівців проводить всебічне клініко-діагностичне обстеження пацієнта відповідно до вимог класифікації. Потім команда збирається на нараду, з класифікації обирають, застосовуючи категорійний профіль, основні проблеми, які стосуються пацієнта. Вони і є конкретними завданнями, які слід вирішувати. Для кожної проблеми зі здоров’ям пораненого призначають відповідального фахівця. Наприклад: проблема – зниження сили м’язів. За відновлення відповідатиме фізичний терапевт.
Отримавши завдання, визначають мету реабілітації. Наприклад, є проблема «порушення зміни основного положення тіла»: пацієнт після поранення не може переходити із положення лежачи на спині в положення лежачи на боку. Відповідальним призначають фізичного терапевта. Він ставить ціль і визначає часові межі: пацієнт зможе переходити із одного положення в інше за тиждень. Якщо у визначений час ціль досягнута, ставлять іншу. Приміром, навчити пацієнта переходити із положення лежачи у положення сидячи: самостійно чи з допомогою терапевта. Часові обмеження – тиждень чи два.
Чому ціль себе виправдовує? По-перше, дисциплінує пацієнта, і він знає, що йому слід робити і чого прагнути. По-друге, з допомогою класифікації оцінюємо ефективність заходів реабілітації. Якщо мету досягнуто, то добре. Якщо ні, повертаємося до повторного оцінювання за допомогою спеціальних шкал. Знову ставимо цілі й повертаємося до вирішення цієї проблеми.
Три етапи реабілітації військовослужбовців
– Наскільки відомо, реабілітація відбувається у кілька етапів…
– Саме так. Фізична й реабілітаційна медицина працює на трьох етапах. Гостра реабілітація починається в реанімації і триває приблизно 2–3 тижні, доки не загоять рани, знімуть шви. Потім – підгостра реабілітація. Вона має різну тривалість залежно від поранення чи травми. Буває, бійці з ампутаціями перебувають у нашому закладі пів року й більше, поки не вирішимо всі проблеми і підготуємо до протезування. Після протезування пацієнт вчиться жити з протезом. На цьому етапі реабілітація триває в санаторно-курортних закладах. Третій етап – амбулаторно-поліклінічний, що передбачає реінтеграцію в суспільство і тривале спостереження.
Повернемося до наших цілей та завдань. Коли визначено всі проблеми, цілі, робимо реабілітаційний прогноз, окреслюючи глобальну мету. Наприклад, пацієнт може реінтегруватися в суспільство, повернутися до військової служби чи до праці за 6 місяців. Дуже важлива мотивація пацієнта, заохочення до активної участі в реабілітаційному процесі. Щоб досягнути мети, слід працювати мінімум 3 години на день і заохочувати маленькими досягненнями. От, пацієнт почав ходити після того, як пролежав 2–3 місяці. Знаєте, яка це радість для нього, навіть якщо ці кроки зроблено із допоміжними засобами! Для нас це теж велика радість. Кожен піднятий на ноги пацієнт – задоволення у всієї команди.
Лікарі раніше не стикалися з такими важкими мінно-вибуховими пораненнями
– Як відбувається навчання ваших медиків?
– Організовуємо тренінги, зокрема, за участю військових медиків з країн-партнерів НАТО. З 2017 року організовано 9 таких тренінгів. Заздалегідь готуємо питання, у яких потребуємо фахових порад колег. Приміром, поранення кінцівок, хребта, мінно-вибухова травма. Нам читають лекції, і на практичному прикладі відпрацьовуємо проблемні питання.
Наші наукові праці, до слова, публікують за кордоном. Це дуже стимулює шукати відповідну літературу. Ті поранення, з якими стикаємося, клінічні випадки, які наводимо, стають досвідом для всіх. Бо лікарі раніше не стикалися з такими важкими мінно-вибуховими пораненнями, кульовими пораненнями, бойовими травмами.
Нині почато підготовку лікарів фізичної і реабілітаційної медицини в Україні. Нещодавно я пройшов спеціалізацію на базі Національної медичної академії післядипломної освіти імені Щупика з фізичної та реабілітаційної медицини. Є дуже великий попит на цю спеціальність. На 60 місць подали заявки понад 150 лікарів. Можна констатувати, що відбувається системна підготовка фахівців за програмами країн Євросоюзу і США. Те, що інститути фізичного виховання та спорту активно готують фізтерапевтів і ерготерапевців, значно покращує якість реабілітаційної допомоги.
Ми можемо реабілітувати майже всю бойову патологію
– Можете назвати кількість пацієнтів? Які випадки найважчі?
– У нашому госпіталі можемо реабілітувати майже всю бойову патологію. Загалом пролікували в стаціонарних умовах понад 7 тисяч пацієнтів. Найважчі випадки – у військових з пораненнями кінцівок, ампутаціями. Ми ставимо на протез і вчимо не лише ходити, а й використовувати складні протези для занять спортом. Слід зазначити, що є таке поняття, як «усадка кукси» – тієї частини, куди одягають куксоприймач для ходьби. Вона змінює свої розміри, тому треба періодично підганяти їх, готувати складну систему шарнірів, суглобів. Ми працюємо доти, поки людина не відчує себе комфортно. Час від часу пацієнти потребують корегування протезу. Більшість пацієнтів повернулися до військової служби.
– Назвіть приклад
– Їх багато. Воїн, який втратив дві нижні кінцівки на рівні стегна, після реабілітації у нас сам підкорив Говерлу на протезах. І залучає до цього подвигу інших.
«Кіпариси», вертикалізатори, мотошини…
– Яке обладнання для реабілітації маєте?
– Ми дослухались до американського досвіду. З їхньою допомогою ми через трастовий фонд НАТО отримали обладнання, необхідне для реабілітації військових. Це вертикалізатори, платформи для тренування балансу, апарати для механотерапії, що відновлюють рух у суглобах кінцівок, комплекси спортобладнання для тренування м’язів і відновлення пацієнтів із захворюваннями хребта. Приміром, є реабілітаційний тренажер лікаря Бубновського, тренажер для спини Kiparis, дошки Євмінова. Для тренування в протезі є бруси, східці, які міняють кут нахилу і швидкість підйому. Для навчання початковій ходьбі на протезі – паралельні бруси, вертикалізатори.
– Про яке обладнання мрієте?
– Обладнання є багато цікавого. Для діагностики вестибулярної нестійкості є хороші американські розробки. За допомогою їх можна визначати вестибулярні порушення на початковій стадії. Це дуже актуально після акубаротравми. Вони не лише відчувають шум у вухах, зниження слуху певний період, а й відчувають дисбаланс у рівновазі. У клінічних умовах після легкої акубаротравми не завжди є змога виявити порушення вестибулярної функції. Воїн начебто стабільно стоїть, а насправді проблеми у нього є. Чим раніше виявимо порушення, тим краще зможемо відновити здоров’я. Адже це слід робити в комплексі.
Ставити мету і досягати її
– На ваш погляд: який відсоток успіху залежить від волі пацієнта, а який – від оточення та сторонньої допомоги?
– Дуже багато залежить. Річ у тім, що і пацієнт, і його родина, і лікарі – всі члени однієї команди. Реабілітаційний процес є пацієнтцентричним. Вся команда спрямовує зусилля на відновлення пацієнта. Одним із важливих є мотивація. І моє побажання всім військовослужбовцям: не впадати у відчай, не опускати рук. Якщо є позитивні емоції, мотивація і бажання реінтегруватися у суспільство, повернутися до військової служби, то це великий відсоток успіху за будь-якої травми чи патології. Коли я почав читати американські книжки з фізичної терапії, першим параграфом у них йшла мотивація. Я спочатку здивувався, бо в нас думали на той час лише про фізичне відновлення, а про мотивацію – ні. Потім збагнув, що найгірше – це коли пацієнт впадає в депресію. Ми підключаємо всі сили й засоби, аби витягнути пацієнта з цього стану. Для цього акцентуємо увагу пораненого на маленьких досягненнях. Знімаємо це на відео, фотографуємо, аби потім показувати пацієнту позитивну динаміку відновлення. Ще місяць тому, для прикладу, людина лежала і не могла ворухнутися, а тепер сама ходить. Людина вже й забула, як то все було. Ми йому показуємо маленькі досягнення. І це стає сильним мотиватором. У таких людей одразу «крила виростають». Бажаю всім ставити перед собою цілі і досягати їх.
Фото — автора та з архіву Військово-медичного клінічного лікувально-реабілітаційного центру
